Андрій РОМАНОВИЧ: «Слабка конкуренція в боротьбі за чемпіонство -

негативний момент і для українського волейболу, і для «Хіміка» 

Головний тренер «Хіміка прокоментував підсумки сезону-2017/18. Минулий сезон в історії команди, як відомо, був багатий на рекорди і трофеї. Але трофеї трофеями, а команда повинна додавати в майстерності - і в цілому, і зокрема, якщо говорити про окремих гравців. Про це, в основному, і говорили з наставником...


ПІДСУМКИ СЕЗОНУ

- Андрію Васильовичу, яку оцінку дасте минулому сезону? За виступи на всеукраїнській арені і на міжнародній, де конкуренція набагато вища...

- Почнемо з всеукраїнської арени. Після сезону 2016/17, коли ми не втратили жодного очка, але по його закінченні втратили ряд досвідчених гравців – зокрема, основних зв’язуючу, ліберо, центральну блокуючу і догравальницю, стояло питання, як ми впораємося з цими втратами? Впоралися. Втративши, як відомо, всього два очка, не програвши жодної гри. Додали по ходу сезону, провівши кінцівку спокійно і впевнено. За великим рахунком, це позитивний момент.

У єврокубках. Тут – як подивитися. Наприклад, у сезоні 2016/17 у нас були класні ігри, хоч і програні, з краснодарським «Динамо». Була і неякісна гра з «Візурою», також програна в п’яти партіях, що не дозволило вийти до чвертьфіналу

У минулому ж сезоні, не маючи потужного складу і практично не маючи варіантів заміни зв’язуючої, ми, вважаю, зіграли в свою силу – видали все, що могли на тому етапі сезону. Зі швейцарською командою – позитивна по всіх позиціях гра, з німецькою – не зовсім погана гра за якістю, але погана за результатом.

- Ви маєте на увазі матч-відповідь в Южному?

- І перший теж, певною мірою. На старті кожної з партій ми грали на рівних, до певного моменту. Не скажу, що ми вичавили із себе максимум, але те, на що були готові на той момент – показали. Я маю на увазі такі складові як досвід, майстерність і підбір гравців. «Палмберг» на порядок сильніше укомплектований і, якби ми в чомусь перевершили би цей коллектив – то було би чистою випадковістю. Підсумковий результат дуелі – закономірний. І особливо турбуватися з цього приводу я не бачу сенсу. Тільки якщо всі позиції міцні і з варіантом замін, тоді можна розраховувати на позитивний результат у матчах з командою такого рівня. Все-таки, нам не вистачало ще одного догравальника. На одній із позицій у нас грала молода, без досвіду виступів не те що в єврокубках, але й у чемпіонаті України, «необкатана» Юлія Бойко. Не можу сказати, що вона провалила ігри з німецькою командою, але її майстерності, її рівня не вистачало. Звичайно, не вистачало заміни і зв’язуючій, що позначилося, наприклад, у другому матчі з «Палмбергом». Перша партія в Южному вийшла відмінною, але в другій, коли Лєна Напалкова трохи «попливла», необхідно було її замінити. Проте було ніким. На жаль, у період міжсезоння зв’язуючу, котра відповідає вимогам єврокубків, не знайшли, хоча перелопатили чимало інформації...

 ПЕВНИЙ ПРОГРЕС

- Поговоримо про виступ у чемпіонаті України. Знову, як і в сезоні 2016/17, «Хімік» не зазнав жодної поразки. Але, з іншого боку, ми розуміємо, що рівень чемпіонату невисокий. Як ви оцінюєте  конкурентоспроможність команди в зв'язку з цим, наскільки рівень волейболу, який демонстрував «Хімік», відповідав міжнародним вимогам?

- Це дуже і дуже погано, що немає конкуренції у внутрішньому чемпіонаті й немає боротьби за перше місце – і для нас, і для суперників, і для українського волейболу в цілому! Всі ми – і команда, і керівництво заводу, зацікавлені, щоби матчі, які проходять в Южному були би цікавими вболівальникам своєю боротьбою, напруженням.

Що стосується гри, то тренер завжди незадоволений – і в технічному, і в тактичному відносинах. Хотілося б, щоби певні волейболістки грали трохи по-іншому. Є над чим працювати і до чого прагнути всім без винятку гравцям «Хіміка» зразка минулого сезону. Повного задоволення немає. З іншого боку, є задоволення від того, що кожен гравець у тій чи іншій мірі мав певний прогрес.

Якщо говорити по персоналіях, то очікувалося більшого прогресу від Юлії Микитюк, у той же час пристойно додала Юлія Бойко. Вона показала достатньо хорошу роботу в загальній грі, хоча, безумовно, питань до неї вистачає, в першу чергу, в атаці.

 

ТАКТИЧНА РОКІРОВКА

- Якраз між двома Юліями відбулася рокіровка в певний момент сезону. Саме про це буде наступне питання. У період підготовки «Хімік» награвав один склад – з Юлією Микитюк у діагоналі, але в один прекрасний день у стартовому складі зявилася її тезка Бойко. У звязку з цим два питання. Перше: чому спочатку вирішили поставити Микитюк у «старт»? Друге: чому потім прийняли рішення змінити «шістку»?

- Підемо по порядку. По-перше, виходили з антропометрії Микитюк з її зростом 195 см. У будь-якому випадку, їй треба було дати шанс. Хотілося, щоби на майданчику знаходилася з таким же зростом, окрім Микитюк, ще й Настя Крайдуба. Але не все вийшло так, як хотілося. Гравець – це людина, а не робот, якого можна запрограмувати, і він буде грати безвідмовно. Не всі волейболістки з таким зростом заграли відразу, а, бувало, що не заграли взагалі. Це людський фактор, і це треба брати до уваги. В даному випадку, якраз Микитюк не заграла так, як від неї очікували.

- В який момент ви побачили, що пора робити зміни у стартовому складі?

- Під час туру в Запоріжжі. Ми звертали на це увагу і раніше. У тренувальному процесі відпрацьовували два варіанти складу з Настею Крайдубою на двох позиціях – у діагоналі і в дограванні. Моє тверде переконання, що гравець повинен вміти працювати на двох позиціях! Крайні гравці у мене завжди працюють і в четвертій, і в другій зонах. А блокуючий, у разі чого, повинен і в другій зоні продуктивно блокувати, і в четвертій. У своїй зоні повинен вміти грати на «п’ятірку», а в сусідній – хоча б на бідну «трієчку». Що, до речі, спрацювало на турі в Рівному, коли вибули з ладу два центральних блокуючих, і в центрі була задіяна та ж Микитюк. І каші вона не зіпсувала. Результат дала, нехай була не такою ефективною, як Карпець чи Дрозд.

У Запоріжжі же не виходила спільна гра у Микитюк, тож треба було щось міняти. Ось і вийшла Юля Бойко, яка стабілізувала прийом – все ж вона краще, ніж Настя Крайдуба, приймає – і здорово зіграла в захисті, що додало темпу і якості загальній грі. Команда «прокинулася» і довела складний матч до перемоги. У цьому поєдинку й визначився склад, який провів частину сезону: з Бойко в «четвірці» і з Крайдубою в «двійці». Тим більше, що саме настав час єврокубкових матчів.

- Чи можливий варіант використання Микитюк, як центральної блокуючої, не періодично, а на постійній основі?

- Це буде залежати від комплектації на наступний сезон. На сьогоднішній день третя зона вкомплектована на хорошому рівні. Спасибі керівництву клубу – продовжений контракт із Дариною Дрозд, яка, як відомо, була визнана кращим гравцем чемпіонату України.

- У пятій партії матчу з «Орбітою» «Хімік» програвав 9:11. Чи не було це дзвіночком для вас у плані роботи – можливо, щось не так робилося в тренувальному процесі? Або все ж були обєктивні обставини, які вплинули на хід гри?

- Тут мав місце психологічний момент. Недонастрій. Проте в потрібний момент ми додали. За рахунок техніки, «фізики» і тактики. І провели кінцівку на одному диханні.

 

КРАЩА ГРА СЕЗОНУ

- Перший суперник – не вистачий зірок з небес, бронзовий призер чемпіонату Швейцарії «Франш-Монтань». Втім, і «Хімік» зазнав серйозних втрат у міжсезоння і тому певний недолік мав місце, зокрема, в особі зв’язуючої Олени Напалкової, про що ми вже говорили. Наскільки цей факт турбував вас напередодні старту на міжнародній арені?

- Якраз брак досвіду і турбував найбільше. Але, з іншого боку, всі волейболістки були дуже заряджені на боротьбу. Плюс – вивчили відео. Побачили, що шанси у нас є. Проте одна справа – відео, інша – реальність. У суперниць досить пристойно виглядала американка. Та все ж у підсумку той настрій, який я бачив у тренувальному процесі, і вилився в переможний результат. Цей ком нервів просто вибухнув у першому матчі зі швейцарською командою. Вибухнув боротьбою в кожному розіграші, боротьбою за кожен м’яч. Мабуть, це була найкрасивіша командна гра «Хіміка» в минулому сезоні. По-справжньому бомбова гра.

У Швейцарії на одному диханні провели дві партії і, виконавши завдання, видихнули та заспокоїлися. Як підсумок – програна партія. Але все-таки вдалося – десь через підвищений тон – повернути команду в потрібне русло і довести матч до перемоги.

 

НІМЕЦЬКИЙ БАР’ЄР

- Перекинемо місток до другого суперника – німецького «Палмберга». Гра в гостях була програна, судячи з рахунку, без шансів. Чи можна було зіграти по-іншому в тому матчі? Може, щось не врахували в підготовці? Або настільки був сильний суперник, що результат, який був зафіксований у Шверіні, об’єктивний?

- Працювали, розбирали. Але одна справа – розбір, інша – гра. Якось майстер спорту СРСР міжнародного класу Надія Куляша (в дівоцтві – Орлова), яка свого часу працювала у мене в тренерському штабі, розповідала про подібний випадок в її кар’єрі: «При підготовці до одного з матчів зі збірною США Карполь ледь не вночі піднімав, ми «розбирали» суперника на гвинтики. І справді у поєдинку вони все робили так, як ми знали. Але в підсумку - 0:3». А все тому що суперник діяв швидше і технічно був краще підготовлений. Плюс - взаємодія між гравцями на високому рівні, що призводить до мінімуму власних помилок.

Що стосується «Хіміка», то ми перебували на такому рівні, що звести до мінімуму свої помилки не виходило.

- Недопрацювали?

- Так, якщо дивитися глобально. Щоби вивести гравця на певний рівень, треба провести певний обсяг роботи за короткий проміжок часу. Умовно кажучи, тренуватися 26 годин на добу, що фізично, звичайно ж, неможливо. Люди роками піднімаються на цей рівень, щоби дати цей результат, а у нас цих років не було. Не було у Напалкової, не було у Бойко...

- У чому, в першу чергу, поступалися «Палмбергу»? Що впало в очі у цьому відношенні?

- У першу чергу, індивідуально кожен гравець був сильнішим. Також сильнішим суперник був і в окремих компонентах – десь більше, десь менше. Може, на одній позиції наш гравець навіть дотягував до рівня супротивника.

- Судячи з усього, на позиції діагональної?

- Так. Якщо порівняти Луїзу Липпманн і Настю Крайдубу, то за потенціалом наш гравець не гірший, але за якістю поступається істотно. Її візаві - майстер стабільний, і на рівні клубу, і на рівні збірної, вже не один рік, а стабільність, як відомо, вірна ознака майстерності. А Настя моментами «вистрілювала», тобто показувала: у мене є потенціал, але стабільності, а значить – високого рівня майстерності – ще немає.

- У яких компонентах поступалися в першу чергу?

- У першій грі в одній із розстановок ми провалилися на прийомі, зокрема, Юлія Бойко в першій зоні. Почалося все з ейса під лінію. Цим ейсом німецька волейболістка в якійсь мірі і «зламала» нам гру.

Істотно поступилися у взаємодії. Не все було доведено належним чином і відповідно розподілено зв’язуючою. Якість доведення, розподілу передач, взаємодії зв’язуючої з нападниками у суперника виявився на порядок вищим.

Плюс індивідуальна майстерність. Американська центральна «ходила» поверх Карпець і Дудник, як діти в школу. Це показник того, що фізично і технічно ця волейболістка сильніша.

- Чи можна було ліквідувати, приміром, відставання в якості прийому, скажімо, кількістю часу, витраченого на відпрацювання прийому в тренувальному процесі?

- Так, але часу для цього треба дуже багато. Взагалі, тут необхідно комплексне вирішення питання. Так, у нас є непоганий матеріал, начебто і тренуємося належним чином. Але, наприклад, гідних спаринг-партнерів по ходу сезону ми не маємо.

Батогом обуха не переб’єш. Хоча ми зі свого боку робимо все можливе, щоби це відбулося.

- У першому сеті домашнього матчу з німецькою командою це вийшло...

- Тут, можливо, суперник недооцінив нас після впевненої перемоги вдома, а ми вийшли на майданчик надмотивованими. Але далі знову дався взнаки брак досвіду, зокрема, у зв’язуючого гравця. На такому рівні іноді буває досить однієї невдалої передачі, щоби гра «зламалася» – або в позитивну сторону, або в негативну. На початку другої партії в очах Олени Напалкової читалася ейфорія: «Ми у «Палмберга» партію виграли!» І ця втрата концентрації призвела до тактичних помилок. Першою ж передачею вона віддала м’яча Карпець у зону, в яку вона жодного разу не віддала в першій партії. У зону, в яку їй було категорично заборонено давати. І ми відразу отримали «чохол». Потім ще помилки. Це додало впевненості супернику, який, само собою, вийшов на другу партію зовсім з іншим настроєм, ніж на першу.

Щоби дотиснути суперника, треба було чітко дотримуватися плану і, якщо буде необхідність, щось змінити в грі. Суперник зумів провести зміни в грі, нам же не було ким це зробити.

 

ФІНАЛ КУБКА

- Наступна зупинка – фінал Кубка України, який увінчав серію з 13-ти матчів на старті календарного року. Не було побоювань у тому, що команда підійде до фіналу не в оптимальному психологічному і фізичному стані, з огляду на такий графік?

- Певні побоювання були, тим більше що фінал складався з одного матчу. Тому підготовку побудовали таким чином, щоби гравці підійшли до фіналу в оптимальному фізичному стані. Що стосується психології, то ми налаштовували їх саме на один вирішальний матч. Тобто, підходити до нього треба з максимальною концентрацією, щоби потім, як сказав класик, не було нестерпно боляче. Гарною підмогою в цьому стала і одна з ігор чемпіонату в Тернополі з «Галичанкою», яку ми виграли з рахунком 3:2. Гравці підійшли до поєдинку в повній мобілізації і не дали суперникові шансів.

 ФІНАЛ СЕЗОНУ

- До фінальної частини чемпіонату. Наскільки вас задовольнив настрій команди і якість гри на цій стадії?

- У фінальній частині ми зіграли стабільно, що говорить про певний рівень майстерності. Нам треба було вже в першому турі зробити максимальний заділ, щоби будь-які форс-мажорні обставини не вплинули на підсумковий результат – у нас же, все-таки, одна зв’язуюча. В одному з матчів «регулярки», наприклад, Напалкова вибила палець і догравала його в такому стані. Тому в першому турі ми не робили ніяких експериментів. І шансів у суперників не було.

- Досить якісні ігри вийшли в Южному ...

- Згоден. Незважаючи на те, що завдання було вирішено в першому матчі, дівчата налаштувалися показати найкращу гру при своїх уболівальниках. Ми завжди робимо на цьому акцент: граємо для своєї публіки.

- Які емоції принесла вам ваша третя перемога в чемпіонаті України?

- Якщо порівнювати з першим українським чемпіонством – в статусі тренера «Галичанки» – де ми дуже довго йшли до успіху і тоді вирували просто божевільні емоції, зараз все пройшло спокійно, оскільки перемога була очікуваною.

Є задоволення. Тому що прогресують молоді гравці, наприклад, Олена Напалкова. Вона провела фінальні ігри на одному диханні, що не могло не радувати. Звичайно, їй є ще над чим працювати, в чому додавати. Порадувала й стабільна гра перших темпів, які навіть інші матчі на собі витягали.

Але, хоч як там було, фінальний акорд вийшов яскравим і красивим –  перемога в чемпіонаті й нагородження в атмосфері справжнього свята.

 

ПЕРСОНАЛІЇ

- Трохи пройдемося по персоналіях. Що скажете про гру молодих новачків – Євгенії Хобер та Анастасії Маєвської?

- Дуже порадувала Настя Маєвська. Згідно зі статистикою сезону чемпіонату України-2017/18, яку підготував тренер-аналітик клубу Дмитро Марюхніч, вона стала кращою на зніманні в своєму амплуа, нехай вона і не грала в ключових матчах. Прогрес в її діях очевидний. Трохи менше спрогресувала Женя Хобер, але у неї амплуа інше. Тут на перший план виходить прийом і постійна боротьба з подвійним блоком в дограваннях. Копітка робота в тренувальному процесі принесла плоди.

- Наскільки для вас було несподіваним, що найціннішим гравцем визнали Дар’ю Дрозд?

- Для мене це було несподівано, але і приємно, звичайно ж. Мабуть, найціннішим було те, що вона весь чемпіонат відіграла стабільно. Можливо, в якихось матчах не набирала багато очок, але тут Дар’я була залежною від зв’язуючої – взаємодія ще не на такому рівні, як хотілося б. Відіграла сезон від дзвінка до дзвінка, не рахуючи туру в Рівному, який вона пропускала через хворобу, хоча і на нього хотіла поїхати. Заслужена нагорода. Дрозд – дійсно найцінніший гравець минулого сезону. Вона працювала, як бджілка, будь-який тренер мріє мати такого гравця – працьовитого і дисциплінованого в тренувальному процесі та ефективного на ігровому майданчику.

- Які позиції хотілося б зміцнити?

- Діагональ, догравання і, звичайно, позицію зв’язуючої. Що стосується останньої, в ідеалі хотілося б, щоби це була рівноцінна з Оленою Напалковою волейболістка. По-перше, ми будемо спокійніше почуватися протягом сезону, не залежати, скажімо, від травм і хвороб, мати можливість вплинути на гру. По-друге, конкуренція. Плюс – це підвищить якість тренувального процесу. Цілі на сезон, як зазвичай, максимальні.

У майбутньому сезоні чекаємо серйозної конкуренції. Знаю, що солідно зміцнюється новачок Суперліги – хмельницький «Новатор», напевно, посилиться кадрово й запорізька «Орбіта», яка, як і «Хімік», має взяти участь в єврокубках…

Прес-служба ВК «Хімік»