Михайло МЕЛЬНИК:  «Жіноча збірна свого завдання не виконала»

Президент ФВУ поділився своїми враженнями від виступів підопічних Гарія Єгіазарова на ЧЄ-2019 

 

Тріумфом збірної Сербії завершився жіночий чемпіонат Європи, яка у напрочуд напруженому протистоянні здолала команду Туреччини – 3:2 (21:25, 25:21, 25:21, 22:25, 15:13). А ось «бронзу» між собою розіграли два колишніх суперника збірної України в груповому раунді: Італія – Польща – 3:0 (25:23, 25:20, 26:24).
Отже, група, до якої потрапила українська команда, апріорі була складною. Проте чи означає це, що підопічні Гарія Єгіазарова, переконавшись в очевидній перевазі волейболісток Італії та Польщі, певним чином зневірилися у власних силах і саме з цієї причини не зуміли пробитися до 1/8 фіналу? Чи, може, на заваді стали інші моменти? Сьогодні ці актуальні питання ми спрямовуємо президенту Федерації волейболу України Михайлу Мельнику…

 

– Коли ми дізналися результати жеребкування, то одразу відзначили силу деяких наших суперників, – розповів Михайло Мельник. – Адже Італія та Польща давно вже, що називається, не потребують особливих рекомендацій. Натомість, багато хто вірив, що українській збірній до снаги здолати Бельгію. І, відверто кажучи, я теж сподівався на позитивний результат. Бо, зізнаюся, настільки потужної гри від бельгійок, яку вони продемонстрували, не очікував. Тож вони, слід визнати, перемогли нас цілком закономірно.
Та все ж, попри це, наша команда була просто зобов’язана обігрувати двох інших суперників – Словенію і Португалію, що гарантувало вихід до стадії плей-офф. Саме таке завдання й було поставлене перед Гарієм Єгіазаровим та його підопічними. Більше того, з огляду на рівень забезпечення підготовчого процесу збірної до чемпіонату, ми фактично не сумнівалися в реальності вирішення цього завдання. Тому наперед побоювалися, щоби в 1/8 фіналу не випало зійтися з Росією. Та не так сталося, як гадалося…
Підкреслюю, зі свого боку ФВУ зробила все необхідне для найякіснішої підготовки. І навіть більше. Адже запросили представників однієї компанії, яка взялася виготовити гравцям персональні силіконові устілки в ігрові кросівки. Причому, для чоловічої збірної – також. Бажаючих віднайшлося багатенько. Зокрема, фактично вся жіноча команда за винятком Олесі Рихлюк, яка мала персональну домовленість з іншою фірмою. Проте вона наголосила, наскільки ця річ є корисною, і всім рекомендувала.
А так жіноча команда, на побажання її наставника, провела два підготовчих збори. Плюс – п’ять спарингів з Румунією та поєдинки зі збірними Білорусі та Естонії (а потім з останньою – ще один спаринг) в рамках «Кубка Незалежності». Тільки особисто мені чомусь здається, що цього виявилося забагато. Адже у груповому раунді ЧЄ фізичний стан деяких наших волейболісток викликав відвертий подив. Їм помітно не вистачало швидкості, агресивності…


Та все ж, хоч як там було, а обігрувати Словенію в ключовому протистоянні за вихід до 1/8 Україна була зобов’язана! Чому? Бо фактично всі гравці словенської збірної виступають в національному чемпіонаті, рівень якого ну ду-у-уже слабенький. А що в нас? Зібралися суцільні легіонери, які мають чималий досвід виступів у куди значно сильніших чемпіонатах Росії, Франції, Туреччини, Польщі, Румунії… Тож уже тільки на цьому самому досвіді та індивідуальному класі вони мали перемагати словенок, що називається, без варіантів. Однак…
Таким чином, мушу констатувати, що жіноча збірна свого завдання не виконала. Чого не вистачило? Причини є об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних можна віднести наступні… По-перше, незадовго до початку чемпіонату Європи травмувалася наша основна ліберо Христина Нємцева. Тож її роль вимушено перейшла до молодої Анастасії Карасьової. Їй не відмовиш у старанні та максимальній самовідданості, однак брак досвіду виступів на такому високому рівні і, відповідно, потужний психологічний тягар, що ліг на її плечі, позначалися досить очевидно. Саме цим можна пояснити ту незавидну кількість помилок, що вона припустилася загалом. А коли виникають помилки на прийомі – дуже важко провести якісні атаки. Хоча необхідно відзначити, що якість дій Карасьової від матчу до матчу ставала ліпшою, і перспективи в цієї волейболістки мені здаються дуже хорошими.


На мій погляд, могла б допомогти команді й центральна блокуюча Дар’я Дрозд, яка, на жаль, теж травмувалася. І це – по-друге. А по-третє – ми не встигли вчасно дозаявити Богдану Анісову, яка, не сумніваюся, реально додала б потужності загальному потенціалу української збірної. Причиною того стала дещо дивна поведінка окремих робітників ЄКВ, які своєчасно не повідомили нас про завершення терміну дозаявки. Хоча не скидаю провини й із ФВУ, оскільки самі мали слідкувати за цим моментом ретельніше. Тож тепер розраховуємо на допомогу Анісової уже в наступному сезоні…
До суб’єктивних причин можна віднести, насамперед, психологічний настрій дівчат. Хоч як парадоксально, але поєдинки проти відверто сильніших Італії та Польщі вони провели значно впевненіше, ніж ключовий – зі Словенією. Зрозуміло, що краще було хоча б навпаки. Проте цього не сталося.
Є й кілька інших суб’єктивних причин, торкатися яких самостійно вважаю недоречним і навіть неправильним. Адже однозначну й максимально виважену оцінку виступів нашої жіночої збірної на чемпіонаті Європи має давати не президент ФВУ, а Виконком. Він же відбудеться 9 листопада у Черкасах, якраз напередодні жіночого та чоловічого поєдинків за Суперкубок України. Там заслухаємо доповіді про свою роботу від обох наставників українських збірних – Гарія Єгіазарова та Угіса Крастіньша. Ось там і отримаємо остаточні відповіді на всі запитання…

 

Прес-служба ГО ФВУ

 

 

НАШІ ПАРТНЕРИ