Угіс КРАСТІНЬШ:  «Я за цю команду віддам останню сорочку!» (Частина друга)

Головний тренер чоловічої збірної України розповів про маловідомі факти зі своєї біографії та з чемпіонату Європи-2019 

 

Латвійський фахівець Угіс Крастіньш став справжнім відкриттям у 2019 році. Разом із львівським клубом «Барком-Кажани» він виграв усі внутрішні змагання в Україні, а з її національною командою дійшов до історичного чвертьфіналу на Євроволей-2019. 

Про дитинство Угіса, маловідомі перипетії чемпіонату Європи та майбутнє тренера – читайте витримки з  ексклюзивного інтерв’ю Спорт24…


 

 

- Якими були ваші очікування до ЧЄ-2019?

 

- Якщо б ми не потрапили у чвертьфінал – був би розчарований. Я на це налаштовувався. Вважав, що на чвертьфінал ми точно готові. А при певних обставинах можна було й до четвірки найкращих потрапити. Врешті-решт, вийшло, що ми за путівку до півфіналу билися до останнього, й мали навіть шанс. Тому для мене це не сюрприз, що ми так далеко дійшли. Найголовніше –  це психологія на таких турнірах. Психологічно ми були готовими пробитися до четвірки. Тож якби ми не потрапили до 1/4 фіналу – для мене це був би поганий результат. Зараз же я радий цьому результату.

 

- Чому програли сети проти Нідерландів, Бельгії та Сербії, в яких перемагали?

 

- Ці матчі відрізняються. З Нідерландами ми зустрілися на початку турніру, й ми тільки втягувалися. Так, ми зіграли достатню кількість товариських матчів. Але все одно – початок турніру, поки ти зрозумієш, що відбувається – це дуже складно. З Нідерландами вийшли – повний «помаранчевий» зал… Нам ще не вистачило морального командного духу, щоби дотиснути їх. Ми ще як слід не розуміли, що таке чемпіонат Європи. Там все дуже жорстко, помилок не пробачають. Кожна наступна гра жорсткіша, б’ються не на життя, а на смерть. У всіх наших гравців це був перший подібний досвід.

 

Та по ходу турніру адаптувалися до всього. І з Бельгією добре почали, виграли першу партію. А той момент, коли в другій партії вели «+7» – треба визнати, що заміни бельгійського тренера спрацювали на 200%. Таке трапляється не дуже часто. А тут якраз спрацювало. Бельгійці підтягнули захист, пару разів добре подали... Й ігрова ситуація почала складатися проти нас. Мабуть, досвіду таких матчів нам десь не вистачило. Тому гра затягнулася.

 

Що стосується Сербії… У другому сеті ми вели 21:18. Що сталося далі? На подачу вирушив Александар Атанас’євич і тричі подав навиліт. Але ж кожен із цих ейсів був технічно виконаний по-різному! Це й визначає клас цього гравця. Він нас тоді обіграв своїм класом. Атанас’євич узяв на себе ініціативу, й це виправдало його дії на 200%. Він ризикував, але не втрачав голову – міняв напрямок подачі. Подав першу – ми, нумо, згрупуємося туди. Друга – по іншому, третя – ще інакше. У той момент сталося не те, що ми не готувалися, чи щось таке… Він нас просто обіграв. Те саме сталося у 5-й партії. На початку в нас були шанси. Але коли Урош Ковачевич, не отримавши жодної хорошої передачі, зумів виграти кілька м’ячів... Він виграв їх на своїй майстерності. Не ми помилялися, а він нас обіграв! Це велика різниця.

 

Тому ці три матчі у контексті програних сетів дуже сильно відрізняються.


- У деякі моменти гравці втрачали впевненість. Як ви її повертали?

 

- Ця грань між впевненістю та її відсутністю – є робота тренера. Відчути, коли гравці опускають руки й голови та не дати їм це робити. Старався їм вселити впевненість під час тайм-аутів. Для мене в цих моментах важливо не схопити паніку, а контролювати свої емоції, не піддаватися непотрібній жестикуляції.

У команді ми це називаємо боділенгвіч – мова тіла. Якщо ти махаєш руками – це боділенгвіч лузера, невдахи. У нас зборах ми говорили, що коли ти розводиш руками – так роблять тільки лузери. Сильні так не ведуть себе. І це в критичних моментах нам дуже допомагало. Адже ми розуміли, що не повинні показувати свою незадоволеність. Навпаки, перебороти її. А якщо показуєш це – значить психологічно ти вже програв!

 

- Під час тайм-аутів ви нічого не показували гравцям на планшеті, чому?

 

- Коли ми будували тактику на гру, то в нас усе було обговорено. Дійсно, я за весь турнір планшет взяв десь тільки двічі. Нам більш важливо було те, що ми домовлялися зробити, аніж вносити якісь зміни. Тому планшет у ті моменти мені не був потрібен.

 

Коли ми готуємося до гри, то розбираємо суперника, малюємо напрямки подач, як це робити. І тому під час гри, якщо ми міняли щось у тактиці, це було достатньо просто й зрозуміло. Моя філософія була такою: зрозуміло, що напруженість та бажання дуже велике, тому тактично старалися не мудрувати. Краще впевнено, але простіше. Якщо це нам приносило результат, то нема сенсу щось змінювати.

 

- Як було грати на чужому майданчику, коли проти вас трибуни?

 

- Це було непросто. Але, гадаю, нам пощастило, що перший матч за повного залу ми зіграли з Нідерландами вже у другому турі. Бо тоді почали звикати до трибун. І коли далі грали з естонцями – їх пітримували 500-600 людей, які постійно галасували – нам було уже легше. Потім зіграли з поляками – теж повні трибуни. Шум такий стояв, що далі вже нікуди. І ми звикли до нього. Тож коли боролися із Бельгією та Сербією – на чужих уболівальників уваги взагалі не звертали.

 

Взагалі, ті емоції, які переживаєш, і той дискомфорт, через який проходиш на таких турнірах – я бажаю це відчути всім спортсменам і тренерам хоча б раз у житті! На ЧЄ-2019 за 11 днів ми зіграли 7 матчів у різних залах, з переїздами в готелі – були постійно в дискомфорті. І відчути, як з кожною грою росте напруга, як з кожним днем команд стає менше, і втримати концентрацію на свою гру, а не відволіктися на сторонні речі – це так цікаво! Це потребує дуже багато енергії, але це дуже круто.

 

- Хлопці не боялися грати перед чисельною публікою?

 

- Ні. Багато наших гравців виступають у хороших чемпіонатах і звикли до великих залів, підтримки глядачів. Так, були хлопці, яким потрібно було звикнути. Вони грають в українському чемпіонаті. Але ж звикли!

 

- Що робила збірна у вихідні дні, чи могли гравці випити пива?

 

- Ні, під час Євро ми пива не пили. Єдине, що на вихідних я просив не намотувати хлопців по 10 кілометрів – не бігати довкола й роздивлятися всюди. А просив сконцентруватися й відпочивати в готелі, щоби не було зайвих витрат енергії чи, не дай Боже, побутової травми.

 

Коли з’явилася можливість, в Антверпені ми пішли всією командою  повечеряти у ресторан. Федерація оплатила нам хорошу вечерю. Коли живеш в одному готелі – їжа одноманітна. Ти втомлюєшся від неї. А цей момент з вечерею в іншому місці та атмосфері – він мав дуже позитивний ефект.

 

- Чи не було напруги в колективі, тому що два місяці команда була постійно разом?

 

- Чогось, що заважало нам працювати, не було. Звісно, є якісь нюанси, чоловіки все ж таки... Та не забували одну з наших основ: ми тут зібралися, щоби разом досягнути результату, тому й будемо підтримувати одне одного, а не вказувати на якісь мінуси. Це також пов’язано з боділенгвічем. Ми не розмахуємо руками, не дорікаємо комусь, а підтримуємо. Таким чином будувалися тренування. Там не заохочувалися надмірні емоції…

 

- Про що говорили після поразки від Сербії?

 

- У перший момент було розчарування, але воно дуже швидко минуло. Тому що той тиск, під яким ти постійно перебуваєш, сильно давить. І коли ти знаєш, що досягнув хорошого результату, тоді це розчарування триває не надто довго. Так, було величезне спустошення – це факт. У нас після гри все настільки швидко відбувалося, що ми навіть не зібралися на заключне зібрання. Фізично не було часу. Ми повернулися після гри о 0:30 ночі й вже о 3:00 виїжджали. Ледь зібратися встигли. Я тільки індивідуально з кожним поспілкувався. Такого заключного слова, що добре, а що погано – не було.

 

- Де би ви взяли емоції, якби вийшли у півфінал? Чи не «перегоріла» б збірна?

 

- Я думаю, що ні. Ми психологічно були готові. Так, багато віддали у матчах з Бельгією та Сербією. Але, коли я прилетів додому після ЧЄ, то не зміг відіспатися. Засипав дуже добре. Якщо на Євро 5-6 годин було достатньо для сну, то вдома 12 годин – мало. Це означає, що була велика витрата енергії.

Та все ж, гадаю, у хлопців з емоціями проблем не було би. Адже природно виробляється адреналін, коли розумієш, що досягнув чогось видатного. До того ж ми приїжджали не плакати, чи жалітися, а грати у волейбол. Робити те, що ми вміємо найкраще.

 

- Клас – це стабільність. Чи може збірна повторити результат і чи мають право вболівальники щось вимагати?

 

- Збірна може повторити результат. А щодо вболівальників я говорю так: якщо купив квиток на нашу гру – тоді маєш право вимагати й критикувати. Якщо ні, тоді краще не треба. Як це? Сиджу вдома й вимагаю? Ні, приходь у зал, купуй квиток, підтримуй – і лише тоді вимагай! 


- Із «Барком-Кажанами» у вас контракт до кінця сезону, а зі збірною?

 

- Зі збірною України, коли укладали контракт, у нас була домовленість до Олімпіади 2020 року. На Ігри збірна вже не має шансів поїхати. Нашого рейтингу поки не вистачає, щоб брати участь у відбірковому циклі. Навіть, якщо б ми виграли чемпіонат Європи, нам би не вистачило рейтингу. Олімпіада теоретично неможлива. Хоча й фізично було би дуже складно. У січні зберуться 8 команд у відборі, й тільки одна поїде до Токіо. Та, що цікаво, із тих восьми команд тільки три фінішували на чемпіонаті Європи, вище, аніж ми.

 

- Якщо будете працювати в іншому клубі, чи продовжите роботу в збірній України?

 

- Не знаю. Я думав про це. Загадувати щось дуже складно. Якщо така ситуація буде, тоді й вирішуватимемо. Я колись шість років працював як помічних тренера у збірній Латвії. Але в Латвії я не грав. Бо тоді грав і працював у Фінляндії.

 

- Яких українських гравців ви би взяли у свій наступний клуб?

 

- Ділити складно, тому що в нас багато хороших гравців. Всіх би взяв.

 

- Футбольний тренер Юпп Хайнкес колись сказав, що віддав би за Кевіна Де Брюйне останню сорочку. Чи є у вас такий гравець?

 

- Ні. Я за цю команду віддам останню сорочку! Бо вважаю так: команда виграє і команда програє. Якщо ви помітили, я не виділяю гравців: цей супер, а цей якийсь не такий. Так не буває. На майданчику шість гравців. І навіть ті, які за його межами, також грають у конкретний момент. І тренерський штаб. Що ж це – якщо виграли, то хтось король? Такого не буває. Або всі або ніхто!

 

Так, коли ми підбираємо гравців для клубу, підписуємо на контракт – це інша справа. Але в той момент, коли ми зібрали гравців разом – це одна група, одна команда. Всі програють і всі виграють. Я не бачу сенсу когось піднімати, а когось опускати. Команда є команда.


- Чи ви думали про можливу реакцію вболівальників, запрошуючи у збірну українців з чемпіонату Росії?

 

- Не думав, тому що запрошував до збірної українських гравців. Я ж не запрошував якихось заробітчан. Вони ж українці! І з федерації мені ніколи ніхто не казав, кого треба запрошувати. Я запросив усіх, кого хотів. Я розумію, що є якісь політичні моменти. Але ми ж гравцям зарплату не платимо. Вони грають за Україну, а не за контракт. Якщо б за контракт – це інша справа. Якщо якісь великі зарплати з кишень платників податків… Але такого ж нема.

 

- Звідки у вас час, щоб переглядати гравців до збірної?

 

- Знаходжу (сміється). Зараз ось знову повинен скласти список. Мені справді складно, але я знайду час. У нас же є 24 години в добі (сміється)!

 

НАШІ ПАРТНЕРИ

sport 1
sport 2