Володимир ЛЕВКІВ:  «Хочу побачити справжню команду!»

Голова ЛОФВ дав прогноз щодо другого матчу «Барком-Кажанів» у Кубку ЄКВ з грецьким ПАОКом 

 

Як відомо, у першому матчі 1/16 фіналу Кубка ЄКВ «Барком-Кажани» на власному майданчику зазнав поразки від грецького ПАОКа – 1:3, і шансів на реванш у гостях 19 грудня в нього небагато. Проте для класного фахівця дорогого варте вміння у кожному негативі віднаходити позитив. Тож саме такою вбачає ситуацію і президент Львівської обласної федерації волейболу (ЛОФВ) Володимир Левків. Про це, а також про становлення Львова як волейбольної столиці України та завдання федерації на найближче майбутнє, він відверто розповів в інтерв’ю з журналістами «Гал-інфо» Тарасом Жеребецьким та Богданом Пастернаком…


 

 

«Скільки можна вже здобувати досвіду?»

 

- Володимире Івановичу, як оціните першу єврокубкову гру «Кажанів» у цьому сезоні?

 

- Розуміли, що матч із «ПАОКом» простим бути не міг. У складі греків є гравці з великим міжнародним досвідом та високим рівнем майстерності. Їхня гра була технічно більш складною, і наші волейболісти виявилися до такого не готовими. «Кажани» отримали передматчеві установки та намагалися їх виконувати, але в окремих епізодах, де необхідно імпровізувати, виходило далеко не все.

 

Помітно було, що хлопці перегоріли психологічно. Розкутість, яка присутня у матчах чемпіонату України, тут кудись зникла. Відсутність імпровізації у матчі Кубка ЄКВ свідчить про одне: львів’яни не були впевненими, що таким чином можна здобути результат. Акцент був зроблений на виконання тренерських вказівок. У підсумку цього виявилося недостатньо для перемоги. Такою є моя думка.

 

- Що стало головним чинником, який завадив показати гравцям свій максимум?

 

- Гадаю, їм бракує міжнародного досвіду. Українська школа волейболу – це одне. Але ж існує багато підходів до цієї гри. Те, що розуміє тренер, може бути недоступним для його підопічних. Те, як наставник будує гру, напряму залежить від наявних виконавців. Одним із факторів, як я вважаю, є наша ментальність. Для того щоби показувати результати, нам необхідно вкотитися в процес, повірити у свої сили. Стартувати, одразу демонструючи найкращу гру – це, на жаль, не про українців. Греки ж продемонстрували потужний початок, тому команді Угіса Крастіньша не вдалося нав’язати їм свій силовий та атакувальний волейбол.

 

- Як відреагував на поразку команди президент ВК «Барком-Кажани» Олег Баран?

 

- Мали розмову одразу по завершенню гри. Я сказав йому про те, що вважаю цю поразку корисною з погляду на здобутий досвід міжнародної гри. Щоправда, було помітно, що він був засмучений. «Скільки можна вже здобувати досвіду, адже не перший рік граємо?», - ось як Олег Володимирович відреагував на поразку.

 

- Завдяки чому львівська команда зараз здобуває свої перемоги?

 

- Якщо ми говоримо про чемпіонат Суперліги, то тут усе вирішує клас. «Кажани» мало не на голову сильніші за своїх суперників. А якщо говорити про переможний сет у зустрічі з ПАОКом, то тут, скоріше, варто говорити про програш греків. Гості розслабилися і, попри перевагу на початку партії, дозволили українцям себе наздогнати та втримувати надалі комфортну перевагу. Можливо, віддали одну партію господарям на радість місцевої публіки, адже вже в четвертому сеті ПАОК перебудувався, зібрався та довів гру до логічної перемоги. Втім, не варто применшувати заслуг наших хлопців. Вони зібралися та продемонстрували хорошу гру, по ділу забравши одну з партій.

 

- Хто з «кажанів» заслуговує окремої уваги за добре зіграний матч?

 

- Все залежить від того, який рівень майстерності у гравця. Інколи лідер, від якого чекаєш хорошої гри, демонструє посередні результати, а один з рядових гравців навпаки – перевершує всі очікування. У першому матчі сподобався Андрій Жуков. У минулому сезоні цьому молодому волейболісту довіряли більше, зараз же він отримує менше ігрового часу. Проте, на мою думку, він відіграв матч краще, ніж зараз дозволяє його рівень майстерності.

 

А ось від Євгена Кісілюка, як від капітана та лідера, очікував трохи більшого. Кількість помилок на подачах та в атакувальних діях, на жаль, у нього не зменшується. Хоча в окремих діях справді помітна впевненість та потужність, як і пасує капітану. В окремих епізодах сподобалися також Олег Шевченко та Олександр Гладенко. Вони потроху стають гравцями, які здатні приносити результат на міжнародній арені, але їм ще не вистачає стабільності.

 

- Як можете охарактеризувати суперника львів’ян – грецький ПАОК?

 

- Волейбол – гра розумна. І, як я вже казав раніше, гравці грецької команди мають більший досвід, та й рівень майстерності у них кращий. Вони брали свої очки легкими ударами між першою та другою зоною, не граючи на публіку, не роблячи сильні іміджеві удари. Хоча ПАОК здатний і на це.

 

- Чого очікуєте від матчу-відповіді у Греції 19 грудня?

 

- Гадаю, ПАОК не дозволить собі програти в рідних стінах. Перед «Кажанами» вже не стоятиме завдання перемогти будь-якою ціною. За таких умов вимогою №1 повинна стати якість гри. Тому хочу побачити справжню команду в завтрашньому матчі. І вантаж відповідальності, який уже спав з плечей українців, повинен цьому посприяти. Видовищність гри буде вищою, ніж тиждень тому у Львові, однак перемога, все ж таки, залишиться за ПАОКом. Ось такий мій відвертий прогноз. 

 

«Кажани» - чудовий мотиваційний чинник

 

- «Кажани» зараз – беззаперечний лідер внутрішніх змагань. Наскільки складно було повірити ще 10 років тому, що волейбольна столиця переїде з Харкова до Львова?

 

- Це все не з’явилося нізвідки. Є певна системна робота, яка залучає людські та фінансові ресурси. І лише в комплексі це все може дати поштовх до розвитку. Обласні та міські змагання ми почали проводити з 2008 року. Поступово стали з’являтися гравці, досвід яких вже дозволяв брати участь у чемпіонаті України. Але без меценатів, залучення яких дозволило залишити львівських волейболістів на місці, нічого би не було. Найбільш талановитих продовжили б забирали команди з інших областей. Таких прикладів є безліч. У Львові в пріоритеті боротьба, стрільба, фехтування. На інші види спорту коштів не вистачало і досі не вистачає. Тому без інвесторів, зокрема, Олега Барана, теперішні здобутки в спорті найвищих досягнень були би неможливими. «Барком-Кажани» - іміджевий проект, який допомагає розвивати волейбол, посилювати його позиції в області. Фактично, львів’яни перейняли у харківського «Локомотива» славу найкращої команди України. І поки що я не бачу передумов для того, щоби щось змінилося.

 

Вершиною львівського волейболу, який базується виключно на місцевих виконавцях, є ВК «Булава» під керівництвом Юрія Мальчицького. Свого часу ця команда перемагала у вищій лізі та брала медалі. У сезоні 2019/20 вона поки що відіграла лише 5 матчів: у трьох здобула перемоги та двічі поступилася.

 

- Чи є зараз представники команд з чемпіонату області, які виступають на всеукраїнському рівні?

 

- Так, звичайно. Львівських волейболістів запрошують до себе команди з Івано-Франківщини та Чернівеччини. І якщо «Булава» їздить на змагання за свої кошти, то в інших командах вищої чи першої ліг, які мають спонсорів, гравці можуть заробити. Тож виходить так, що тренуються вони тут, але грають за команди інших регіонів.

 

- Із чоловічим волейболом розібралися. А як щодо жіночого?

 

- Уже п’ять років намагаємося розвивати жіночий волейбол на базі університету фізичної культури. Команда бере участь в чемпіонаті України серед клубів вищої ліги. Розуміємо, що без власного ігрового майданчику та інших матеріальних ресурсів досягти високих результатів вкрай важко. Маємо можливість запрошувати дівчат, котрі пройшли сходинки дитячого волейболу. Але чотири роки навчання в університеті може бути недостатньо для переходу в дорослий волейбол та отримання хороших результатів. А ще тренеру доводиться практично кожні два роки будувати нову команду.

 

- Приклад «Кажанів» допомагає заохочувати дітей до занять волейболом?

 

- «Кажани» - чудовий мотиваційний чинник для залучення дітей. І ми на рівні федерації намагаємося його використати на повну. Одночасно з «Відкритим Кубком Львова», який зібрав одних із найкращих представників Східної Європи, ми планували й дитячий турнір. Це, окрім хороших умов для проведення, дало дітям розуміння того, що спортсмени найвищого рівня є абсолютно досяжними в усіх аспектах. На них можна і треба рівнятися молоді.

 

Варто сказати, що «Кажани» радо йдуть нам назустріч. І головний тренер Угіс Крастіньш, і його помічник Владислав Лазарчук, і гравці команди погоджуються на будь-які зустрічі чи майстер-класи. Навіть не найкращі умови їх не зупиняють: завжди намагаються щось цікаве показати та розповісти, аби зацікавити дітей грою. І вони готові й надалі цим займатися, допомагати нам, що в майбутньому теж дасть результат.

 

- Які плани у федерації на найближче майбутнє?

 

- Десять років тому ми поставили завдання залучити якнайбільше команд до участі в чемпіонатах України різних ліг. Зараз за цим показником ми серед найкращих. Тепер головним вектором розвитку є дитячий волейбол.

Всіляко намагаємося сприяти тому, щоби число майданчиків для занять волейболом зростало. Адже те, що діти займаються у шкільних спортзалах – добре, але коли на змаганнях доводиться виступати в хороших великих залах, вони губляться. Тож ми сподіваємося на якнайшвидше завершення будівництва Палацу спорту на Сихові, адже один із чотирьох залів повинен бути відданий саме під волейбол.

 

Також було би добре отримати пристойний ігровий майданчик для занять волейболом у кожному районному центрі та всіх мікрорайонах Львова...

 

Оригінал інтерв'ю дивіться за наступним посиланням...

 

https://galinfo.com.ua/articles/volodymyr_levkiv_lviv_stav_voleybolnoyu_stolytseyu_ukrainy_333427.html

 

 

НАШІ ПАРТНЕРИ

sport 1
sport 2