Михайло СКУКІС:  «Долали суперників тактично й різноманітністю»

На етапі Європейського туру з волейболу на снігу українська трійка сенсаційно виборола срібні медалі 

 

Днями волейбольну громаду нашої країни сколихнула новина, що в рамках змагань 3-го етапу Європейського туру із волейболу на снігу, що відбулися у словацькому містечку Доновали, українська трійка в складі Юрія Бокшана, Михайла Скукіса та  Максима Кузміна «зробила» багатьох континентальних зірок і посіла почесне друге місце. Оскільки ж мова йде про вид спорту, який напрочуд стрімко набуває авторитету в усьому світі та цілком реально претендує на включення до програми зимових Олімпійських ігор 2026 року, то після повернення наших спортсменів додому прес-служба ФВУ оперативно зв’язалася з одним із авторів справжньої сенсації – Михайлом Скукісом – та отримала масу цікавої інформації…


 

 

- Михайле, перш за все, дозвольте поздоровити вас із «срібним» досягненням на серйозному міжнародному рівні! Відверто кажучи, воно стало досить неочікуваним. Цікаво, а ви самі апріорі розраховували злетіти на турнірі настільки високо?

 

– Дякую за привітання! Маю зізнатися, що навіть думки такої не було. Ми приїхали на змагання з метою отримати першу в нашій кар’єрі ігрову практику у варіанті снігових баталій 3х3, набути корисного міжнародного досвіду. Адже змагання Європейського туру мають досить серйозний рівень, тут зазвичай виступають найкращі майстри волейболу на снігу із відповідним континентальним рейтингом. Ось і зараз у Доновалах, де відбувся вже третій етап престижної серії, зібралася фактично вся європейська еліта, за винятком австрійців. Боротьбу за перемогу повели найсильніші тріо Італії, Росії, Польщі, Румунії, Швейцарії… А тут ми – дебютанти, без жодного досвіду та, відповідно, з нулем у рейтингу…

 

– Як же ви взагалі заявилися на ці змагання?

 

– Ми с Юрієм Бокшаном моніторили календар міжнародних турнірів на снігу. І коли надибали на цей варіант у Доновалах – одразу ж вирішили там зіграти. По-перше, ідея необхідності спробувати свої сили на такому рівні у нас була давненько. По-друге, ми мешкаємо у Сваляві, і дістатися на машині цього словацького містечка, що розташоване у низині під Татрами, складнощів не викликало. Нарешті, по-третє, зв’язавшись із нашим добрим другом Максимом Кузміним, котрий зараз проживає на Кіпрі, ми почули від нього гарантоване «приїду». І він справді прибув прямо до Словаччини…

 

– Тобто, до цього ви втрьох на снігу не те щоби не грали разом, а навіть і не тренувалися?!

 

– Насправді, так і є. Але ж ми всі у волейболі не «жовторотики»! Я з Юрієм – бронзові призери чемпіонату України з волейболу пляжного. А Бокшан із Кузміним ставали переможцями національної першості в класичному волейболі серед команд вищої ліги у складі львівських «Барком-Кажанів». Юрій після того вигравав із «кажанами» ще й «золото» Суперліги! Тобто, досвід різних волейбольних баталій у нас чималий. Що ж до змагань на снігу, то, переглядаючи численні відео в інтернеті, ми отримали хороший досвід теоретичний. Відповідно, у Доновалах проти кожного нового суперника постійно задіювали нову тактику. І це спрацьовувало…

 

– Можна сказати, що вас відверто недооцінили?

 

– У перших матчах – однозначно! Ще б пак – приїхали якісь «незнайомці», без досвіду та рейтингу – хіба ж нас хто міг вважати серйозними суперниками?

 

– А коли почали сприймати саме за таких?

 

– Очевидно, після нашого другого матчу. Коли у першому нам вдалося здолати тріо Словаччини-1 – 2:1 (12:15, 15:11, 15:8), це порахували як випадковість. А ось коли далі ми за 22 хвилини не залишили шансів Росії-2 – 2:0 (15:10, 15:11), нам почали приділяти чимало уваги. Підходили, знайомилися, розпитували – хто ми і що ми… І належні висновки теж робили. Зокрема, представники Литви – точно, оскільки вони дуже грамотно зіграли проти нас у третьому поєдинку – 2:1 (18:16, 10:15, 15:11).

 

– Як же вдалося, все ж таки, вибороти срібні медалі?

 

– Ми теж зробили належні висновки з тієї поразки. І у чвертьфіналі перехитрили опонентів з Італії тактично – 2:1 (19:21, 15:8, 15:10). Пасували по черзі – то я, то Бокшан. Прилаштувалися до манери їхніх подач. Атакували непрогнозовано, різноманітно… Допомогло!

 

У півфіналі з командою Словаччини-2 більше була вже така собі психологічна «заруба». Адже її добре підтримували вболівальники, яких, насправді, зібралося чимало, та й до переміни погоди вони виявилися готовими ліпше…  

 

– А що, погода справді різко змінилася?

 

– Не повірите, але протягом трьох днів вона кожного разу була дуже різною! Спочатку – сонечко і теплінь. Потім – похолодання і вітер. А у день вирішальних поєдинків уже періщив дощ. Оскільки ж ці матчі проходили на центральному майданчику, і паралельно грали ще й жіночі команди, то під ногами, зрештою, утворилася справжня каша. Тож якщо Словаччину-2 ми ще встигли «дочавити» на більш-менш сніжному покрові – 2:0 (15:13, 15:11), то фінал із Росією-1 грали вже у справжній багнюці. Може, це звучатиме хвалькувато, але по грі ми росіянам фактично не поступалися, хоча вони перед стартом мали найвищій серед усіх загальний рейтинг – 1800 очок, а у нас, нагадаю, був нуль. Просто наші суперники, на мій погляд, на повну використали досвід попередніх виступів у подібних погодних умовах. У нас же його не було абсолютно. Ось ми й поступилися – 0:2 (12:15, 13:15). Хоча з рахунку видно, що боролися до останнього…

 

– Наскільки можна зрозуміти, спортсмени виступали у футбольних бутсах?

 

– Саме так. Єдина обов’язкова умова – вони не мали бути із залізними шипами, тільки пластиковими. У «каші» під ногами вони рятували – так собі. Тож, повторюся, досвіду таких поєдинків нам не вистачило.

 

– Що плануєте робити надалі, щоби цей досвід, і не тільки цей, неодмінно покращувався?

 

– Грати треба частіше! Але як? Ми заявилися на наступний етап Європейського туру, що має прийняти Італія. Та чи прийме? Адже через коронавірус там зараз масово скасовуються всі змагання. Чутки звідти доходять невтішні…

 

Хотілося б узяти участь також у фінальному етапі змагань, господарем якого стане австрійський Інсбрук. Але щоби туди потрапити, необхідно або мати високий континентальний рейтинг або бути чемпіоном своєї країни…

 

– Хіба другий варіант є нереальним?

 

– Хтозна… Наскільки нам відомо, вже вирішено питання проведення чемпіонату України із волейболу на снігу 20-22 березня у Буковелі. Але чи не підготує природа такий сюрприз, що не буде можливості використати хоча б штучний сніг? Гарантії нема. Нарешті, навіть якщо все буде гаразд – то ще необхідно якось виграти «золото». На «легку прогулянку» годі очікувати!

 

– Останнє запитання: чим ще запам’яталися змагання в Доловалах?

 

- Великим ажіотажем навколо них! До змагань відчувалася солідна увага з боку керівництва ЄКВ, місцевих ЗМІ, рядових шанувальників волейболу та потенційних спонсорів. Останні, можна сказати, там у чергу шикуються, щоби вже сьогодні рекламувати себе у виді спорту, який скрізь набуває шаленої популярності й цілком вірогідно увійде до офіційної програми Ігор-2026. Адже, як відомо, на Олімпіаді-2022 змагання з волейболу на снігу будуть представлені у так званій показовій програмі.

 

Плюс – перехід від гри 2х2 до 3х3 зробив цей вид спорту значно видовищнішим, цікавішим та різноманітнішим тактично. Можна сказати, він став значно привабливішим для телекартинки, а це, зрозуміло, високий рейтинг і т.д. Хочеться вірити, що незабаром саме такий рейтинг популярності він матиме і в Україні!

 

Прес-служба ГО ФВУ

 

 

 

НАШІ ПАРТНЕРИ

sport 1
sport 2