Михайло МЕЛЬНИК:  «Вірю, що за чотири наступні роки можна зробити суттєво більше, ніж за чотири попередні» (Завершення)

Президент ФВУ вбачає у вітчизняному волейболі колосальний резерв 

 

8 серпня у Трускавці відбудеться XXVI звітно-виборчий Конгрес Федерації волейболу України, де головним моментом будуть вибори її президента та членів Виконкому. Підбиваючи підсумки зробленого за минулі чотири роки, чинний голова ФВУ Михайло МЕЛЬНИК (до речі, на нинішні вибори його кандидатуру висунули одразу 18 із 26 місцевих осередків Федерації!) коротенько зупинився на основних досягненнях вітчизняного волейболу за цей час, а також визначив пріоритетні напрямки діяльності національної Федерації, в разі якщо він залишиться її президентом…

 

– Зрозуміло, що коронавірус зіпсував багато планів на літо і, зокрема, не дозволив відбутися контрольним матчам між збірними України та Польщі, про що була попередня домовленість. Однак, якщо ви залишитеся у кріслі президента ФВУ, чи залишиться чинним підписаний вами з керівництвом Польського волейбольного союзу (PZPS) Меморандум щодо тісної співпраці?

 

– Однозначно! Скажу навіть більше: на звітно-виборному Конгресі ФВУ одним із почесних гостей буде генеральний секретар Польського волейбольного союзу (PZPS) Яцек Сенк. Перекладачем у нього зголосився бути віце-президент нашої федерації Ігор Цепенда, ректор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, який раніше 8 років працював у Польщі на дипломатичних посадах.

 

Повірте мені, як тільки вся ця катавасія через коронавірус завершиться, Меморандум запрацює на повну потужність. Велика користь від цього буде обопільною. І Яцек Сенк готовий особисто підтвердити це перед членами Конгресу.

 

– З боку окремих діячів у нашому волейболі неодноразово звучали нотки невдоволення, що, мовляв, Федерація абсолютно нічого не робить для прогресу у національних чемпіонатах, не допомагає клубам і т.п. Що можете сказати з цього приводу?

 

– По-перше, це повна ахінея! І нести її можуть лише ті персони, які завжди будуть чимось невдоволені – такий вже у них характер. Як це – Федерація нічого не робить?! Наскільки за останні роки розширилося коло учасників внутрішніх змагань, якщо довелося організовувати навіть чемпіонат серед команд другої чоловічої ліги? А запровадження електронних протоколів, обов’язкової статистики і онлайн-трансляцій, принаймні, в обох Суперлігах? Для порівняння, у Білорусі лише тільки думають про це...

 

Далі – трансляції матчів за участю окремих лідерів обох елітних дивізіонів стали нормою на телеканалах Спорт-1 і Спорт-2. Як, до речі, і трансляції «Фіналів чотирьох» у змаганнях національних Кубків та вперше запроваджених ФВУ поєдинків Суперкубків. Хіба це – «нічого не робить»?

 

По-друге, як саме Федерація має допомагати клубам? Фінансово чи що? Так ми не маємо на це права! Тим більше – з яких грошей, державних? Тобто, займатися криміналом?

 

Інша річ – допомога методична, інформаційна. Листи з проханням підтримки до голів міст чи областей, окремих організацій. Так Федерація робить це чи не постійно. І там, де знаходить розуміння, є і відповідні результати. Адже з чогось таки почали свій шлях нагору «Серце Поділля» і «Житичі-ЖНАЕУ» - у чоловіків, СК «Прометей» і «Полісся-ЖДУ» - у жінок. А останнім часом на волейбольній мапі України з’явилися ще й, зокрема, амбіційні чоловічі «Епіцентр-Подоляни» і ВК «Решетилівка» та жіночі «Аланта» і «ФОГТЛАНД». І це – також яскраве свідчення того, що волейбол у нашій країні стає дедалі популярним та авторитетним.

 

До речі, хочу поділитися з вами кумедною історією. Керівник одного з чоловічих клубів (хто трохи розуміється, без проблем відгадає – якого саме) спочатку протягом місяця «співав» мені при кожному спілкуванні, як Федерація сильно підняла вітчизняний волейбол із «багнюки», як багато вона робить... А потім написав цікавого листа на адресу колишнього керівництва профільного Міністерства. Цікавого, оскільки вказав там, що наш волейбол знаходиться у страшному занепаді, і що, мовляв, у чоловічому чемпіонаті є лише чотири нормальні клуби. Чотири! Вибачте, але якщо це справді так, тоді наш чемпіонат має входити до п’ятірки найкращих у Європі! Бо такою кількістю «нормальних» клубів можуть похвалитися лише Італія, Росія, Польща та Франція. У Німеччині, Бельгії, Чехії, Нідерландах чи ще десь подібного нема! Там один-два явних лідери – і все… Виходить, багато хто хотів би такого «занепаду»!

 

– Дехто не втомлюється волати і про «занепад» у волейболі пляжному…

 

– На відміну від тих волаючих, маю власну думку, що насправді справи там непогані. При цьому наші чоловіки та жінки зберігають шанси вибороти путівки на Олімпійські ігри. Комісія з пляжного волейболу на чолі з Павлом Касаєм проводить солідну роботу. Так, не обходиться без помилок чи непорозумінь, але якщо вони виникають – то це якраз і свідчить про те, що люди працюють. І якби не коронавірус, який однозначно позначився на цій роботі негативним чином, тоді, переконаний, події у «пляжці» висвітлювалися б у значно позитивнішому тоні.

 

Ситуація із сестрами Махно? Мені важко дати однозначну відповідь щодо неї, але, наскільки я розумію, вони стали заручницями чиєїсь, так би мовити, недобросовісної гри. Коли люди не дотримуються власних же слів та обіцянок… Який є вихід? Певно, треба дочекатися вересня, коли відбудеться фінал чемпіонату України. Він і має, так би мовити, розставити всі крапки над «і»…

 

– Ну, а із занепадом хоча б у волейболі студентському ви погоджуєтеся?

 

– Ось тут дійсно правди нікуди діти. Тут у роботі ФВУ є справедливий «мінус». Хоча зауважу, що поняття «студентський волейбол» до 2016 року в нашій країні взагалі було відсутнє. Зараз же чимало студентських команд грають у чемпіонатах першої та вищої ліг, і навіть у Суперлізі. Звісно, там їм цікавіше. Однак ігнорувати змагання Студентської ліги вважаю неприпустимим.

 

Тут, до речі, «палки у колеса» ми отримали там, де аж ніяк не чекали. Торік ФВУ підготувала спеціальні листи до ректорів ВНЗів, де, віддаючи їм належне за турботу про власні волейбольні команди, закликала їх обов’язково стати учасниками чемпіонату Студентської ліги. І що ж? Профільний заступник Міністра освіти відмовився їх підписувати! При цьому адекватні причини такого рішення так і не назвав. Ось таку ми отримали «допомогу»…

 

Так хоч як там було, але тільки 12 учасників чемпіонату Студентської ліги, серед яких лише чотири команди – жіночі, це смішно. Тож маємо викручуватися власними силами. Значно активізувати роботу відповідної Комісії ФВУ та, очевидно, просити допомоги з боку голови Опікунської ради національної Федерації Василя Кременя, який є президентом Національної Академії педагогічних наук і має величезний авторитет серед ректорів ВНЗ. Сподіваюся, спільними зусиллями тут можна добитися значно ліпшої реальності…

 

– І останнє запитання. Михайло Григоровичу, якби була така можливість, що би ви змінили у власних діях протягом чотирьох років вашої президентської каденції?

 

– Що змінив би – навіть і не знаю… Звісно, були помилки і прорахунки, але ж не помиляється лише той, хто взагалі нічого не робить. Насамперед, були прорахунки у виборі людей, з якими планував виводити вітчизняний волейбол на вищий рівень. На жаль, у них особисте переважило загальне. Певно, це головне і єдине, що дуже хотілося б змінити. Тому, скоріше, ліпше сказати про те, про що дійсно жалкую, і якби щось справді міг змінити – неодмінно змінив би.

 

Тут можу виділити чотири основних моменти. Перший – поразка нашої жіночої пляжної пари Давідова – Щіпкова у вирішальному поєдинку за путівку на Олімпіаду-2016. Не вистачило буквально одного успішного розіграшу. Певно, недостатньо переконливо молив я Бога про допомогу…

 

Другий – чвертьфінал Євро-2019, в якому наша чоловіча збірна поступилася майбутньому тріумфатору Сербії – 2:3. Буквально днями я розмовляв з центральним блокуючим команди Юрієм Семенюком, і він зізнався, що частенько бачить той поєдинок у снах. Мовляв, якби під час підготовки вдалося провести ще хоча б три-чотири спаринги із сильними суперниками – той матч сербам точно не віддали б. Я зловив себе на думці, що бачу такі ж сни і міркую аналогічно. Тому дуже жалкую, що провести ті самі спаринги елементарно не було можливості. Бо тоді наша команда точно билася б за один із комплектів медалей.

 

Третій – я незадоволений виступом жіночої збірної на Євро-2019. Вона однозначно могла зіграти сильніше. Чому цього не сталося? Певно, тут є провина не лише гравців і тренерів, але й офісу ФВУ та моя особиста. Втім, тут є багато різних аспектів…

 

Нарешті, четвертий – жалкую, що у вітчизняному волейболі не з’явилися особистості на кшталт Володимира Дубінського чи Олександра Гереги (він опікується амбітним колективом «Епіцентр-Подоляни», який із наступного сезону гратиме у Суперлізі, а також представлятиме Україну на континентальній арені у Кубку Виклику) у 2016 році. Інакше, гадаю, прогрес у нашому виді спорту був би більш ранній і більш потужний. Але якщо Конгрес ФВУ викаже мені підтримку на наступні чотири роки, то переконаний, що зробити за цей час вдасться суттєво більше, ніж за чотири роки попередні…

 

Прес-служба ФВУ

 

НАШІ ПАРТНЕРИ

sport 1
sport 2