Володимиру ІВАНОВУ – 80!

Сьогодні поздоровлення з ювілеєм приймає олімпійський чемпіон-1968, голова Ради олімпійців при ФВУ 

 

Володимир Іванов – особистість по-справжньому легендарна. І не тільки тому, що 1967 року виграв «золото» чемпіонату Європи, а 1968 року став одним із тріумфаторів Олімпіади в Мехіко. Просто Володимир Тимофійович досі не втомлюється популяризувати волейбол в усіх куточках України, значно підвищуючи авторитет нашого улюбленого виду спорту і в очах його ще зовсім юних шанувальників, і вже зрілих майстрів. А ще наш ювіляр виявився талановитим до письменницької діяльності, і нещодавно закінчив писати книгу «Свіже повітря змін»…

 

- У цій книзі окреме місце я присвятив IV Спартакіаді народів СРСР, від якої, власне, і розпочався шлях оновленої збірної СРСР до олімпійського «золота», - розповів Володимир ІВАНОВ. - Здавалося, команду Москви обіграти там було просто неможливо, оскільки формувалася вона на базі клубу ЦСКА, куди з різних куточків країни насильно висмикували найбільш талановитих майстрів і, до того ж, вона була добре «обкатаною» участю у багатьох міжнародних турнірах. У збірної України такої можливості й близько не було. Натомість був блискучий наставник Марк Барський, який володів відмінною «чуйкою» і вмів заряджати нею всіх нас. Саме так «зарядив» і на Спартакіаду – мовляв, ми реально можемо там перемогти…

 

В ті роки у Спорткомітеті УРСР гуляло стале переконання, що кандидат до збірної України з волейболу обов’язково має бігти 100-метрівку за 12,7, піднімати штангу не менше певної кількості разів і т.п. Тож якось я та Барський опинилися там разом. Пішла мова про Спартакіаду, і мені вистачило сміливості заявити: «Ми програємо не тому, що хтось із гравців не бігає за 12,7. Загальну систему підготовки треба змінювати! Дайте нам можливість частіше грати на серйозному рівні – ми когось поб’ємо, нас хтось поб’є, але ж ми таким чином станемо значно потужнішим та монолітнішим колективом. Тоді й Москву зможемо перемагати…» Барський мене повністю підтримав. І до наших побажань дослухалися, пішли назустріч. У підсумку ми таки обіграли і команду Москви, і Спартакіаду виграли!

 

Як наслідок – у збірній СРСР змінили керівництво. Посаду головного тренера обійняв Юрій Клещьов, а його помічником став Марк Барський. Перший із них був тонким теоретиком, другий – практиком. І вони чудово співпрацювали. Відповідно, після переможного чемпіонату Європи-1967 Клещьов не став заперечувати, щоби до збірної Радянського Союзу включили одразу сімох представників української команди. До чого це призвело на Олімпіаді-1968 – усім добре відомо…

 

Колектив ФВУ щиро вітає Володимира ІВАНОВА з ювілеєм

і бажає йому щастя, здоров’я, вдачі та всіх благ! 

НАШІ ПАРТНЕРИ

sport 1
sport 2