FVU - Facebook FVU - Facebook

Справжній маестро суддівської справи, якому днями виповнилося 65 років, поділився найцікавішими спогадами у своїй тривалій кар'єрі...

Отже, нещодавно арбітр міжнародної категорії, почесний суддя ФВУ, нині - технічний делегат Василь ХУТОРНИЙ відзначив свій 65-й День народження. За його зізнанням, останні років 30 промайнули напрочуд швидко, проте вони виявилися дуже цікавими на різного роду події. Втім, як і попередні. Адже свій перший крок у волейболі Василь Георгійович розпочав ще у 10-річному віці...

- Саме так, я був тоді ще зовсім "зеленим" школяриком, - підтвердив Василь ХУТОРНИЙ. - Утім, любов до спорту в мене з'явилася ще раніше. Десь роки півтори я ходив до басейну, займався плаванням. Проте, так би мовити, це було не моє. Мені потребувалося перебування у багаточисленому колективі, а значить - в якомусь командному виді спорту. Волейбол для цього підходив якнайкраще. Тож коли я з'явився у столичному спортклубі "Спартак", де моєю першою наставницею стала Марина Олександрівна Бартеньєва, то ніколи про це не шкодував.

- Якими гучними перемогами можете похвалитися?

- Ну, до рівня профі я не дотягнув. Проте були вагомі успіхи на шкільному рівні, на студентському. Зокрема, коли я виступав за збірну КТІЛП, наша команда ставала чемпіоном Києва та області. 

- А що ж далі?

- А далі була армія! Коли ж повернувся на "гражданку", то якось дійшов думки спробувати навчитися суддівській справі. Мене це завжди цікавило, ще зі шкільних років. На щастя, знайшлися добрі люди, які взялися допомогти мені. Тож уже незабаром почав обслуговувати ігри - спочатку чемпіонат міста, далі - України, а потім - і СРСР. З того часу, можна сказати, робота арбітра стала стилем мого життя!

- Червоні картки частенько роздавали?

- Не часто, але бувало. Я - людина миролюбива, проте, образно кажучи, сідати собі на шию нікому не дозволяв. Тим більше - на міжнародній арені. Ось, пригадую, цікавий випадок стався на Всесвітній Універсіаді, яка проходила у місті Бангкок. Грали збірні Японії та Китаю. Боротьба була запеклою, не рідко виникали суперечливі моменти. Волейболісти постійно галасували, сперечалися на рідних мовах і, начебто, непогано одне одного розуміли. І аж раптом один із китайців почав лаятися по-англійські! Причому, смачно так, з ентузіазмом. Я зробив йому попередження - він ніяк не відреагував. Ну, наступного разу довелося змусити його залишити майданчик. Що цікаво, тут він уже не лаявся, пішов на лавочку мовчки...

- В Україні подібні випадки теж траплялися?

- Не такі, але до вилучень справа теж доходила. Кілька років тому, коли загальний рівень чемпіонатів чоловічої та жіночої Суперліг був значно вищим, суперництво було куди більш гострим, а коло претендентів на медалі - ширшим. Тож і баталії на майданчиках точилися серйозніші. Ну, звісно, тому й емоції частенько зашкалювали. І якось на подібному матчі в Красноперекопську один гравець по кожному мало-мальскі суперечливому моменту до мене підбігав з претензіями. Раз його попередив, другий... Не подіяло. На третій раз кажу: "Зараз картку дам". Він у відповідь: "Давай!" Ну, я і "запалив" йому червону. До мене його партнери кинулися з наріканнями. "Кому ще червону? - звернувся до них. - У мене сьогодні настрій гарний, карток на всіх вистачить!" 

І, знаєте, допомогло! Хлопці заспокоїлися, зосередилися виключно на грі та, зрештою, виграли! Після матчу ще й дякували, що допоміг їм вчасно оговтатися...

Прес-служба ФВУ