FVU - Facebook FVU - Facebook

Видатному дитячому тренеру, патріарху українського волейболу, Заслуженому тренеру України Георгію Поддєнєжному – 80!

Да разве сердце позабудет

Того, кто хочет нам добра,

Того, кто нас выводит в люди,  

Кто нас выводит в мастера…

Тренер – головна діюча особа будь-якого спортивного змагання. Про його відповідальність за  виконану роботу сказано дуже багато. Він – режисер-постановник, організатор, адміністратор, педагог, психолог і вихователь для своїх підопічних. Тренер із радістю, отримуючи позитивні емоції, займається улюбленою справою. А головне – ефективний тренер вірить у себе і в успіх своїх учнів. Ось і в сучасному волейболі на перший план найчастіше виходить особистість тренера. Адже навіть із вдалим підбором гравців не завжди можна показати хороший результат. Важливо те, хто будуватиме  механізм командної гри.

Тому сьогодні наша розповідь – про патріарха «літаючого м’яча, чудового дитячого тренера Георгія Поддєнєжного, який понад 60 років трудової діяльності віддав Його Величності Волейболу! 

 


Довідка ФВУ

Георгій Дмитрович ПОДДЄНЄЖНИЙ

Народився 26 серпня 1937 року в Грузії.

У 1959 році закінчив Київський державний інститут фізичної культури за фахом «Викладач-тренер спортивних ігор та фізичного виховання».

Із 1959 по 1963 рік працював викладачем кафедри фізичного виховання Київського медичного інституту ім.А.А.Богомольця.

Із 1963 по 1968 рік він – старший викладач кафедри фізичного виховання Київського політехнічного інституту.

Із 1968 по 1979 рік працював старшим викладачем кафедри фізичного виховання Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка,

Із 1979 року і по теперішній час плідно працює старшим викладачем-тренером відділення волейболу Київського спортивного ліцею-інтернату, тренує команду юнаків молодшого віку. Також очолює Асоціацію волейболу України, голова тренерської ради м.Києва, куратор збірних юнацьких команд України, що беруть участь в чемпіонатах Європи та світу.

Із 1995 року очолює дитячу комісію Федерації волейболу України, з 2004 року – президент Асоціації дитячо-юнацького волейболу України, а з 2008 року – віце-президент Федерації волейболу України.

Веде активну роботу серед фахівців щодо підвищення кваліфікації тренерів із волейболу ДЮСШ, виступає з доповідями на семінарах, бере активну участь у редакційній колегії у виданні монографії «Волейбол в Україні».                                                                  

Нагороджений Почесними грамотами Спортивного комітету СРСР та України, Міністерства освіти і науки України, Київської міської державної адміністрації, нагрудним знаком «Відмінник освіти України», медаллю «Ветеран праці», почесною відзнакою Федерації волейболу України. Заслужений тренер України з волейболу.

Одружений, має сина та чотирьох онуків.


- Георгію Дмитровичу, як ви прийшли у волейбол?

- Волейбол, як вид спорту, я полюбив ще зі школи. Та я з радістю відвідував тренування спортивної секції, тому у старших класах твердо вирішив вступити до Київського державного інституту фізичної культури і зв’язати своє життя з волейболом. Я дуже вдячний своїм наставникам-вчителям, які звели мою долю з цим видом спорту, а саме: Михайлу Піменову –  Заслуженому майстру спорту СРСР, двічі чемпіону світу і Європи, моєму викладачу з волейболу в Київському державному інституті фізичної культури, де я навчався і був капітаном студентської команди; Валентину Петровському – Заслуженому тренеру СРСР, завідувачу кафедри фізичного виховання Київського медичного інституту ім.А.А.Богомольця, під керівництвом якого я робив перші викладацькі кроки; Сергію Калінчуку –  завідувачу кафедри фізичного виховання Київського політехнічного інституту, учаснику бойових дій при взятті Берліна у 1945 році; Леоніду Небилицькому – Заслуженому тренеру СРСР, старшому викладачу-тренеру Київського спортивного ліцею-інтернату, колезі по роботі.

- Розкажіть, будь ласка, про ваші кращі показники і досягнення в трудовій діяльності…

- У 1962 році волейбольна команда дівчат Київського політехнічного інституту посіла почесне п’яте місце на міжсоюзних іграх вищих навчальних закладів СРСР, де капітаном була Галина Стремоухова, а тренером – я. У 1974 році жіноча команда Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка посіла перше місце серед вищих навчальних закладів України, де капітаном була легендарна українська волейболіста Лілія Осадча. Відділення волейболу Київського спортивного ліцею-інтернату, до якого я прийшов працювати згодом, завжди був центром підготовки збірних команд України, які брали участь у першостях СРСР, Всесоюзних Спартакіадах  школярів, юнацьких і молодіжних іграх та міжнародних змаганнях. Збірні юнаків України, які я тренував багато років, досягли наступних показників:

- команда юнаків 1963-64 р.н. виборола третє місце в молодіжній першості СРСР;

- команда юнаків 1969 р.н. – бронзовий призер першості СРСР;

- команда юнаків 1971 р.н. двічі вигравала першість СРСР та молодіжну першість СРСР;

- команда юнаків у 1987 році виграла Всесоюзну Спартакіаду школярів;

- команда юнаків 1973 р.н. двічі вигравала першість СРСР та Спартакіаду школярів серед юнаків.

Мої вихованці, гравці збірної України, виступали і за національну команду колишнього Радянського Союзу й брали участь у першостях Європи, світу та Олімпійських Іграх. А саме: Юрій Долгін та Павло Моісеєнко в 1983 році стали чемпіонами Європи серед юнаків. У 1987 році чемпіонами Європи у складі збірної СРСР стали Павло Моісеєнко, Геннадій Черемисов та Дмитро Фомін, який став пізніше чемпіоном Світової Ліги 1993 року, володарем Кубку світу в 1994 році, кращим нападником світу 1993-1995 рр., тричі чемпіоном СРСР у складі московської команди ЦСКА. Ярослав Василенко був визнаний кращим зв’язуючим гравцем на чемпіонаті світу в 1993 році у складі збірної юнаків СРСР. Узагалі ж, моїми улюбленцями за спортивними титулами є Дмитро Фомін, Ігор Слинько та Олексій Колісецький.

Збірна команда столиці, у складі якої були й учні Київського спортивного ліцею-інтернату, 12 разів виборювала звання чемпіонів України. Двічі команди юнаків у 2004 та у 2008 роках ставали переможцями Всеукраїнської Спартакіади школярів. Чотири рази команда Києва вигравала звання чемпіонів «Дитячої Ліги». А команда юнаків 1991 р.н. була срібним призером у першості Східно-європейської ліги.

У 1995 році збірна юнаків України, яку я тренував, посіла п’яте місце у фінальній частині чемпіонату Європи в Барселоні.

Учні відділення волейболу Київського спортивного ліцею-інтернату протягом багатьох років виступали в різних командах майстрів чемпіонатів України та в національній збірній, а саме: Юрій Грицюта, Олексій Колісецький, Дмитро Дерев’янченко, Сергій Щавинський, Сергій Гуменюк, Дмитро Сторожилов, Сергій Дячков та інші. 54 моїх вихованці стали майстрами спорту СРСР і 4 – майстрами спорту України. Троє – майстрами спорту СРСР міжнародного класу, один – Заслужений майстер спорту Росії.  Це Дмитро Фомін.

За період моєї роботи зі збірними юнацькими командами України я тісно і плідно співпрацював з колишнім президентом Федерації волейболу України Володимиром Туровським та директором Харківського вищого обласного училища фізичної культури Анатолієм Поповим, за що я їм дуже вдячний.

- Які специфічні особливості є в Вашій професії?

- Вміння віддавати частинку себе.

- Що, на ваш погляд, відрізняє тренера-професіонала від тренера-любителя?

- Поняття «професіонал» у нашій країні девальвувалося практично у всіх сферах діяльності. Є «професіонали» з ментальністю і знаннями «любителя» та навпаки. Як наслідок, у кожного є своє смислове значення цього поняття. На сьогоднішній день це не знак якості.

- Як боротися, на ваш погляд, з емоціями тренера, які зашкалюють під час гри своєї команди?

- Якщо емоції негативно впливають на хід матчу, то присікати. Якщо природний порив, то підтримувати.

- Яким повинен бути колектив гравців, щоби тренер зміг втілити у життя свої напрацювання та задумки?

- Команда має бути правильно скомплектована. Гравцям повинні бути правильно передані та ними засвоєні всі техніко-тактичні задумки, цільові установки. Бо команда – це не тільки головний тренер, а й гравці.

- Діляться тренери різних команд своїми техніко-тактичними напрацюваннями між собою чи методика кожного спеціаліста тримається у суворій таємниці?

- У суспільстві загальної глобалізації та інформаційних технологій будь-яка таємниця насправді не є таємницею за сьома печатками. Такі таємниці, окрім однієї тактичної заготовки до окремої гри, найчастіше не мають ніякої цінності.

- Як налаштувати команду на гру із суперником, який завідомо нижчий за рівнем?        

- Якщо існує така проблема, то не все в порядку з психологічною підготовкою команди.

- Як складалися ваші відносини із суддями з волейболу?

- Вони завжди були рівними. Хочу відзначити високопрофесійне суддівство матчів Всеукраїнських Спартакіад школярів такими арбітрами, як Леонід Францишко, Анатолій Табакар, Борис Ручко, Володимир Добарський, Віктор Бочкар, Валерій Бенько, Юрій Акопов, Анатолій Агеєв, Петро Раца, Роман Цвіль та інших.

- Цікаво дізнатися ваш погляд на сучасний волейбол?

- На мій погляд, зараз волейбол втратив у видовищності, ставши більш атлетичним. Значно скоротилися правила обробки м’яча: дозволяється його супроводження рукою тривалий час, а також подвійний хлопок на м’ячі. У мій час потрібно було дуже добре володіти технікою гри, а зараз пішли на спрощення. Було би цікавіше для всіх, щоби м’яч довше знаходився у грі. Але зараз атакуючі дії переважають захисні.

- Минулий волейбольний сезон видався складним. Як ви його закінчили?

- У сезоні була запланована Всеукраїнська Спартакіада школярів, фінальні ігри якої двічі переносилися. Були внесені зміни за віком її учасників. Збірна Києва посіла третє місце в дитячій Лізі, яка проходила в три тури. В останньому з них у Харкові мої підопічні виграли всі ігри.

Паралельно проводився Кубок пам’яті Юрія Пояркова, який при житті постійно відвідував змагання дитячо-юнацької ліги України. В минулому сезоні ми виграли чемпіонат Києва і Кубок пам’яті Вячеслава Тарнавського в Ірпені.

- Зараз багато розмов щодо проблем у роботі дитячих тренерів з волейболу в ДЮСШ. У чому їх суть, на ваш погляд?

- По-перше, недостатнє фінансування та матеріально-технічне забезпечення всього навчально-тренувальному процесу в ДЮСШ. Деякі ДЮСШ орендують спортивні зали у загальноосвітніх школах, що викликає незручності в організації тренувань. На низькому рівні знаходиться стимулювання роботи молодих дитячих тренерів, випускників вищих спортивних навчальних закладів. Проте навіть за цих умовах, дякуючи успішному виступу збірної юнаків України 1997 р.н. на чемпіонаті Європи (п’яте місце), п’ятеро спеціалістів отримали високе звання «Заслужений тренер України».

Але найголовніша, на мій погляд, проблема – це відсутність спілкування між наставниками дитячих команд і головними тренерами збірних України за віком народження. Давно не проводилися семінари з підвищення кваліфікації дитячих тренерів, на яких повинні бути присутніми провідні спеціалісти країни, гравці збірних, спортивні судді та медичні працівники, що обслуговують команди.

- Чи є у вас мрія, яка ще не збулася у вашому житті?

- Дуже прикро, що до цього часу в Україні не започатковано турнір пам’яті  Заслуженого майстра спорту СРСР, дворазового чемпіона світу Михайла Піменова. Хотілося б, щоби на це звернули увагу керівники Федерацій волейболу України та Києва.

- Чи полюбляють волейбол у вашій сім’ї?

- Звичайно! Два мої старші онуки свого часу тренувалися на відділенні волейболу Київського спортивного ліцею-інтернату, а потім, закінчивши коледж у Словаччині, залишилися там працювати і грають у волейбол за одну із любительських команд.

- Які маєте хоббі?

- На дозвіллі люблю слухати італійську музику, а також циганські романси під гітару. Певний час проводжу на дачі у передмісті Києва. В міру використовую різноманітні фізичні рухи у сполученні з природними оздоровчими факторами, або силами природи: сонцем, повітрям і водою. Із задоволенням вирощую французький виноград, з якого виробляють шампанське вино, доглядаю за кроликами.

- Щиро дякую вам, Георгію Дмитровичу! Дозвольте привітати вас із 80-річним ювілеєм і побажати міцного здоров’я, благополуччя, миру та успіхів у вашій улюбленій справі!

- Любов до молоді, бажання допомогти їй стати сильною, умілою та витривалою – ось що веде тренера до трудового подвигу! А що може бути кращим, ніж бачити, як фізично слабкі, незграбні юнаки перетворюються, наче глина у руках скульптора, на гарно сформованих, фізично міцних і сміливих молодих людей? Ентузіазм, безмежна закоханість у свою професію – ось що робить вас справжнім тренером!

Валерій БЕНЬКО,

член Національної спілки журналістів України,

арбітр національної категорії з волейболу