Зв’язуючий гравець Іван Плясецький четвертий рік поспіль грає закордоном, три з яких у Чехії. Про свій професійний шлях та життя у іншій країні він розповів прес-службі ГО ФВУ:

-          Скільки сезонів ви вже граєте за кордоном?

-          Почався четвертий сезон. Перший я грав у Словаччині у команді «Пр’євідза». І вже третій поспіль сезон граю у Празі в команді «Лві Прага». Мені подобається, що тут рівень волейболу значно вищій ніж в Україні. У чеському чемпіонаті змагаються 12 команд, які більш менш однакові за рівнем гри.

-          Де до виїзду за кордон ви грали?

-          У Львові в команді «Барком-Кажани». Саме тут почалась моя спортивна кар’єра, від Вищої ліги ми разом дійшли до Суперліги. І тут проходили мої студентські роки.

-          Чому вирішили їхати за кордон?

-          Можна сказати, що це було спонтанне рішення, адже мені ще залишалось два роки навчання у Львівській політехніці. На той момент в мене закінчився контракт з «Барком-Кажани» і зі мною зв’язався чеський агент, який запропонував спробувати себе у Словаччині. Для мене це був певний виклик, адже до того я 6 років грав за «Барком» і можна сказати засидівся на одному місці. Тому словацький чемпіонат для мене став чудовим стартом для гри за кордоном, тим паче це чудова можливість отримати нові навички та зростати як гравець.

-          Тобто перевагу віддали волейболу, а не навчанню?

-          Волейбол – це моє життя, я граю у своє задоволення. Професія в мене - менеджер з зовнішньо-економічної діяльності, навчання я закінчував заочно.  Набуті знання в університеті я планую використовувати у майбутньому, адже мрію створити власний бізнес після закінчення спортивної кар’єри. Але до того ще далеко, в мене ще великі волейбольні плани (сміється).

-          Ким ви себе бачите у майбутньому?

-          Як вже казав, хочу створити власну справу. Але найголовніше для мене – це створити міцну сім’ю. Тому у майбутньому бачу себе батьком та чоловіком.

-          Плануєте повернутися в Україну?

-          Складне питання, адже в Україні живе моя сім’я і хотілось би бути поруч з рідними. Але світ настільки великий, що не виключаю можливості, що захочу пожити у іншій країні. Я хочу взяти максимум від життя.

-          Ваші враження від чемпіонату Чехії?

-          Змагання цікаві тим, що тут багато іноземців, адже немає обмежень стосовно кількості легіонерів, тому команди без обмежень купують гарних гравців з різних збірних. Для гравців це можливість навчитись чомусь новому та підтягнути свій рівень. Коли я був в Україні, такого не було, хоча я бачу що зараз ця ситуація змінюється. Також у Чехії дуже класні зали та умови для тренування. А завдяки підтримці фанатів та інтересу людей до цього виду спорту, відчувається, що в Чехії волейбол живий.

-          Які країни ви б хотіли відвідати у якості гравця?

-          Італія, Польща і Франція. А поки  у своїй команді не основний гравець, то мені і тут є над чим працювати. Можна сказати, що я ще молодий та зелений (сміється).

-          Розкажіть про своє життя у Празі?

-          Для мене Прага – це супервеликий Львів, тут багато цікавого. Економіка в Чехії вища ніж в Україні, тому звісно тут пересічний мешканець може собі дозволити більше. Єдине, що тут дуже дороге житло. Але люди відчувають себе захищеними законами і відчувають впевненість у завтрашньому дні, хочеться щоб і в Україні було так же.

-          Що побажаєте українському волейболу?

-          За останні два роки український волейбол значно виріс. Завдяки нашим збірним Україну почали впізнавати у світі. Вони гідно показують себе на європейській та світовій арені. Хочу побажати українському волейболу розвитку та палких прихильників. Щоб у світі знали, що в Україні сильний волейбол і нас потрібно боятися.

-          За яких умов ви б повернулись грати в Україну?

-          Якщо буде хороша пропозиція. Звісно хочеться, щоб в нашому чемпіонаті було більше рівноцінних, стабільних команд, тоді більше гравців захочуть повернутись додому.   Я не проти повернутись в Україну, але це не залежить тільки від мене. Якщо клуби будуть бачити в мені гравця який зміцнить їхню команду та допоможе досягти поставлених цілей – чому б і ні? А поки я набираюсь досвіду.

Бесіду вела Катерина Бондар