Відома маестро волейболу пляжного відкрила кілька секретів зі своєї кар’єри у минулому та розповіла про плани в кар’єрі на майбутнє

“Мертвий м’яч”... Таке поняття у волейболі практикується здавна, тож, відповідно, об’єктивно заслужило право на життя. Проте для нашої героїні, схоже, історія зробила виняток, оскільки особисто вона за час своїх чисельних виступів “реанімувала” їх стільки, що позаздрити може ціла команда, а то й не одна! Лисяче відчуття кожної ситуації, котяча реакція, мавп’яча акробатика, білкова стрибучість та гепардова швидкість у своєму симбіозі присутні у цій сором’язливій, насправді, поза змагальним кортом дівчині, що називається, повною мірою. Плюс, шалена працездатність і дійсно фанатична любов до свого цілком свідомо обраного виду — волейболу пляжного. Тобто, не в образу сказано, такий собі пляжно-волейбольний Термінатор.

Відповідно, її ім’я вже добряче відомо в усьому світі, проте, не сумніваємося, найвагоміші здобутки на неї однозначно очікують попереду. Бо прагне вона до них по-справжньому несамовито. Отже, знайомтеся ближче — Тетяна Лазаренко!

- Тетяно, кому належить ідея звести тебе в одну пару з іншою універсальною виконавицею Мариною Гладун, після чого, схоже, у світі волейболу пляжного спокійний сон буде супроводжувати будь-кого лише до часу очної зустрічі на корті з вашим дуетом?

- Чесно — сама не відаю! Гадаю, нашим особистим тренерам. Певно, це саме вони зробили припущення, мовляв, “от було би добре!”, і таки дійсно не помилилися.

- А як попервах відчували одне одну - поганенько чи одразу, що називається, пішло як по маслу?

- Фактично одразу. Нас звели разом незадовго до змагань Кубка України, так ми там посіли третє місце й зрозуміли, що насправді нам дуже легко гралося. Тобто, швидко відчули, що спроможні доповнювати на корті одне одну і, відповідно, боротися за найвищі досягнення.

- Чому ж тоді посіли тільки третє місце?

- Так тоді ніхто й не сподівався на більше! Всі розуміли, що той результат — уже успіх на фоні лише тижневих спільних тренувань. Класна зіграність — вона не з’являється миттєво. Потрібен певний час, терпіння й віри у власні сили.

- Таке питання: багатьом більш-менш зрозуміло, якими можуть бути тренування у волейболі класичному. Але як у волейболі пляжному?! Особливо коли партнер травмований або прихворів...

- О, знаєте, моментів для персональної роботи тут аж ніяк не бракує! Особливо технічних. Мої тренери — Василь і Любов Букіни — не втомлюються наголошувати, що досягти прогресу можна лише за умови наполегливого відпрацювання кожного руху по тисячі разів на день і 30 днів на місяць. Тільки тоді якість їхнього виконання, зрештою, досягає статусу “на автоматі”, і під час матчів це добряче-таки допомагає. Ось і зараз цілий тиждень відпрацьовували самі лише передачі...

Коли ж у партнера травма — це, звісно, проблема. Проте є перевірені засоби, як викручуватися у подібних ситуаціях. Та розповідати про них не буду — це наше персональне...

- Невже у такі дні цей пісочок і м’ячик не набридають?!

- Ще й як набридають, але що поробиш? Знаємо ж, що до успіху ведуть лише сталеве терпіння й “платинова” праця. Ти більше, коли потім під час змагань на майданчику все починає виходити — це такий кайф!

- Ваш нещодавній гучний тріумф на змаганнях Challenger в Індії отримав широкий резонанс, причому не лише у нашій країні. Адже рейтинг учасниць там був досить солідним. Зізнайся: самі вірили до старту у можливість перемоги чи, як кажуть, апетит прийшов під час їжі? Тобто, виграли раз, другий — і вже пішло-поїхало?

- Допомогло, що перед цим у нас був невеличкий відпочинок після виснажливого сезону у 2024 році. Ми встигли і відновитися фізично та психологічно, і скучити за іграми. Тож вирушили до Індії у бойовому настрої.

Проте, якщо відверто, на тріумф не сподівалися. Та й там після перших матчів думали — ну, це вже точно фініш, завтра не “потягнемо”. Однак виходили на майданчик і якось таки “тягнули”. Ось так, зрештою, і “витягли”! Потім самі були в шоці — як так вийшло?! Бо, зокрема, у фіналі боролися вже навіть не на другому, а на десятому диханні!

Ну й, нарешті, допомогло стійке усвідомлення, що сильних суперниць необхідно долати не силою, а розумом. Стабільно-холоднокровним. Ось і грали проти них головою. І дуже добре, що вона, все ж, не запаморочилася!

- Взагалі, що це таке - волейбол пляжний в Індії, адже країна-то відверто не волейбольна?

- Так і є. Коли ми прийшли на перше на перше тренування й побачили індійський дует — були вражені: дівчата працювали зі звичайним м’ячем, навіть не професійним, без спеціальної форми! Тож не дивно, що вони й вилетіли одними з перших.

Натомість умови зробили гарні. Ми жили в комфортному готелі, на пляжі якого й збудували ігрові корти. Тож усе було поруч, зручно...

- А погода не заважала, не було по +40?

- Не було, проте коли граєш о 12-й дня — це таки не комільфо. Проте впоралися.

- Доводилося стикатися із ситуаціями, коли час виходити на корт, а там наче на сковорідці?

- Зазвичай, організатори відповідально пильнують за якістю умов — своєчасно поливають, навіть між партіями, якщо треба, і захищають у вільний від ігор час спеціальними тентами. Так що дискомфорту не відчуваємо.

Плюс, згадую свої перші змагання у рідному Запоріжжі — ото дійсно була жесть! Тож, напевно, із того часу у мене такий імунітет до гарячого піску сформувався, що я його взагалі не відчуваю. Навіть навпаки - якщо всім жарко, то мені класно!

- А що взагалі тебе затягнуло у цей вид спорту? Адже, наскільки мені відомо, зачасту перше тренування у вас розпочиналося мало не о 5-й ранку?! Що це було таке - якийсь особливий фанатизм чи, може, тренери вам готували такі заняття, що йшли на них наче на свято?

- Навіть сама не знаю... Але, головне, дуже швидко прийшли позитивні результати - тому на все інше просто старалася не звертати уваги. Хоча, дійсно, було неймовірно важко, бо крім тренувань потребувалося ще й у школі не відставати.

- Однак результати не прийшли же через день чи два! Так чи інакше, минув якийсь певний час...

- Чесно, навіть сама не знаю, що тоді коїлося в моїй голові! Якось ходила, терпіла, боролася сама із собою... Іншого життя для себе, чомусь, навіть не уявляла. А потім уже так втягнулася — не відірвати було!

Зараз, до речі, не легше, бо зачасту на день припадає одразу по чотири тренування! Проте у нас є мета, яку ми палко прагнемо таки втілити в життя, тож зарад цього й викладаємося на повну. Тим більше, знаємо: краще тренуєшся - краще виступаєш!

- А свою першу перемогу в житті пам’ятаєш?

- Ще б пак! У 2019 році в Івано-Франківську проходив чемпіонат України U-22, так ми з Ангеліною Хміль посіли там друге місце. Уявляєте — ми, 15-річні, обіграли кількох настільки досвідчених і маститих суперниць, у яких ще вчора автографи взяти було би за щастя! Це був справжній фурор!

До речі, останнім часом чомусь пригадувала наш феноменальний, без перебільшення, успіх у 2021 році на чемпіонатах світу U-19 і U-21 в Таїланді, що проходили буквально один за одним. На першому ми виграли бронзові медалі й вважали, що вже стрибнули вище голови — фактично всі суперниці були дорослішими й досвідченішими. Тож уявіть, як ми почувалися буквально за кілька днів, коли стали чемпіонками світу у змаганнях для ще доросліших й досвідченіших?! Було враження, що побували у якійсь фантастичній казці, причому, пов’язаній не лише з неповторною екзотикою курортного Пхукета. Там особисто я пережила одні з найбільш щасливих моментів у своєму житті!

- Якими є плани на нинішній сезон?

- У першу чергу, пробитися на чемпіонат світу, який проходитиме в Австралії. Згідно зі змінами у Регламенті від цього року, для того необхідно якомога краще виступити хоча б на шести великих міжнародних турнірах і зібрати високі рейтингові очки. Так само — і на чемпіонат Європи. Тож попотіти доведеться дуже серйозно.

Приблизний календар маємо. Вже у березні в Мексиці візьмемо участь у турнірах Challenger та Elit, після чого одразу ж поїдемо на два Elit до Бразилії. Вийде таке собі тривале заокеанське турне...

- І це лише після одного “Мастерс” у Києві?!

- Більше того: у силу певних причин Марина тривалий час тренувалася у Литві, повернулася лише нещодавно. Тож я самотужки, фактично з шостої ранку до десятої вечора із невеличкими перервами, кожного дня відпрацьовувала майже те ж саме. Це було дуже важко психологічно. Але, насправді, не звикати...

- Що допомагало рятуватися від цієї “рутини”?

- Не повірите, але книжки! Я дуже-дуже люблю читати, причому не в електронному варіанті, а якраз книжки. Останнім часом добряче “прошерстила” творчість Агати Крісті — неймовірно захопливо!

- Що ж, щиро бажаю вашому дуету успішно розгадувати детективні “кросворди” у всіх поєдинках!

- Дякую! Повірте, ми старатимемося на повну!