Кирило Клочко: «Хочу отримати нагороди в рідній країні»

Догравальник Кирило Клочко за свою професійну кар’єру вже встиг пограти у п’яти країнах. У інтерв’ю пресслужбі ГО ФВУ він розповів про свій досвід за кордоном та поділився враженнями від чемпіонатів, де встиг пограти.

-          З чого починався ваш спортивний шлях?

-          Мій батько у минулому також був волейболістом, тому з раннього дитинства мене привчали до спорту. Спочатку була легка атлетика, плавання, ще пара спортивних секцій і врешті-решт волейбол. Батько передав мене в руки тренеру якого знав особисто, тому з 10 років я займаюсь волейболом.

-          Де саме почали грати в якості професійного спортсмена?

-          Все починалося зі звичайної ДЮСШ у моєму рідному Чернігові. Під час чемпіонату України серед хлопців 96-го року народження, представники Харківського спортінтернату запропонували моїм батькам, щоб я перейшов у «Локомотив». В цій команді я тренувався з 13 до 18 років, і пройшов від самого початку до Суперліги.  А наступною сходинкою була сумська команда «Хімпром-СумДУ», за яку я грав один сезон.

-          Розкажіть, як взагалі склалося, що ви поїхали грати у іншу країну?

-          Все зав’язалось, коли я грав у студентських змаганнях за університетську команду, тоді я навчався у Харківському залізничному університеті. Я зустрівся зі знайомим тренером, чий син вже грав за кордоном і він запропонував мені спробувати потрапити в ту команду. Він напевно побачив в мені потенціал. Я, не задумуючись, погодився. Насправді, я не дуже розраховував, що з цього щось вийде, але після перегляду відеорезюме, мою кандидатуру прийняли і я став гравцем грецького «Іракліс Чалкідас».

-          Які на той момент були враження?

-          Я був у шоці, адже вперше в своєму житті я на власні очі бачив, на скільки волейбол може бути популярним. Мене відверто дивувала кількість глядачів під час матчів, дивувало те, що гравців впізнавали на вулицях, а містом були розміщені рекламні щити з фото нашої команди. Ми грали у вищому дивізіоні, і як тільки я приїхав у команду мене забезпечили всім необхідним: житло, харчування, екіпірування. Це тоді, коли в деяких українських клубах потрібно було в кінці сезону повертати форму. Тобто в Греції я побачив зовсім інше ставлення до волейболу.

-          Наступною зупинкою був Ізраїль?

-          Так, команда «Менаше Хадера». Спочатку я навіть трохи розчарувався, адже в пріоритеті був зріст в професійному плані, а чемпіонат в Ізраїлі був значно слабше ніж у Греції. Особливо мене дивувало те, що професійні волейболісти мають роботу непов’язану зі спортом, і волейболом займалися у вільний час. Проте, той сезон в мене залишив приємні спогади і про країну, і про команду.

-          Далі була Чорногорія…

-           В Чорногорію я потрапив серед сезону. Чемпіонат Чорногорії також не відзначається високим рівнем – грає всього чотири команди. Наша команда «Єдінство Бемакс» була однією з сильніших і ми часто їздили на товариські ігри в Сербію. Тож я відчув на собі і сильний сербський чемпіонат.

-          Чим запам’ятався сезон у Туреччині?

-          Там вміють створювати всі умови, щоб гравці були максимально сконцентровані на волейболі. Наша команда «Малатья» грала у другому дивізіоні, але той чемпіонат мені запам’ятався своєю щільністю та непередбачуваністю, адже грали 28 команд. Коли я їхав у цей клуб перед нами поставили задачу на кінець сезону залишитись у середині турнірної таблиці. Але в нас зібралася така команда, що ми дуже енергійно почали та обігравали практично всіх суперників. І ближче до нового року нам поставили нову задачу – війти в четвірку, але на жаль з цією задачею ми не справились.

-          На цей раз ви зупинилися у Румунії, чому саме тут?

-          Насправді я дуже хотів поїхати грати у Фінляндію, аби бути ближче до Олени (ред. волейболістка Олена Напалкова дівчина Кирила, наразі грає у фінському клубі «Лііга Плокі») , але не склалося. А влітку мені зателефонував товариш і запропонував поїхати грати в команду «Стіінта» в Румунії. Я знав цю команду, багато про неї чув тому без тривалих роздумів підписав контракт.

-          Які враження від волейболу Румунії?

-          В нас дуже насичений тренувальний процес і це плюс для мене. Тут є можливість пограти з цікавими гравцями, адже команди запрошують легіонерів, але і румунські гравці мають хороший рівень гри. У Румунії мені цікаво.

-          Що з кожної країни де ви вже були ви взяли б в український волейбол?

-          З Греції – популяризацію цього виду спорту і любов до волейболу збоку вболівальників і спонсорів. В Чорногорії сподобалась можливість грати з командами інших країн. З Туреччини – умови для роботи. Румунія від України не дуже відрізняється, але наразі я відчуваю, що тренувальний процес більш насичений на відміну від тих клубі, де мені довелося грати в Україна.

-          Ви плануєте грати в Україні?

-          Так, я дуже хочу отримати нагороди в рідній країні, а також звання майстра спорту. Тому завжди відкритий до пропозицій з України, проте до вибору команди ставлюсь дуже прискіпливо, адже вже маю негативний досвід.

-          Якщо порівняти український волейбол п’ять років тому, коли ви вперше поїхали грати за кордон і волейбол сьогодні. Є відмінність?

-          Волейбол змінився. Наразі відчутно, що деякі команди підіймають планку чемпіонату, підтягують рівень молодих команд та вписують свої імена в історію. Дуже класно коли є люди які створюють команди з нуля – це дійсно складно. Багато хороших гравців повернулися в Україну із закордону, приїжджають легіонери, що також посилило чемпіонат. І якщо порівняти волейбол України сьогодні з тим що було п’ять років тому, то помітно, що рівень став вище. В Україні волейбол стає доступнішим, адже ще пару років тому, щоб подивитися ігри потрібно було шукати трансляції. Наразі, можна подивитись будь яку трансляцію ще й з коментатором, такого раніше не було.

Бесіду вела Катерина Бондар